Сторінка
1

Планування доходів та соціального забезпечення населення

Головною ланкою в соціальній політиці держави є політика формування доходів населення. Доход є показником результатів економічної діяльності суб'єктів господарювання. В економічній літературі поняття "доход" розглядається як перевищення вартості виробленого продукту над витратами на його виробництво, а також як частку кожного класу, соціальної групи чи окремої особи у виробленому або присвоєному нею продукті.

Рівень доходів членів суспільства є важливим показником їх добробуту, оскільки визначає можливості матеріального й духовного життя індивіда: відпочинку, отримання освіти, підтримання здоров'я, задоволення нагальних потреб. Серед факторів, що безпосередньо впливають на величину доходів населення, крім розмірів самої заробітної плати,— динаміка роздрібних цін, ступінь насиченості споживчого ринку товарами та ін.

Кошти, що отримує населення, працюючи по найму в порядку винагороди від власників робочих місць, складають домінуючу частину доходів цієї групи населення. Аналіз тенденцій перспективного розвитку оплати праці свідчить про те, що такий доход зберігає свою провідну роль у формуванні загального обсягу грошових доходів на довгострокову перспективу.

Суттєвий вплив на формування доходів населення справляють виплати за програмами державної допомоги. За рахунок цих джерел здійснюється пенсійне забезпечення, утримання тимчасово непрацездатних громадян, виплачується різного виду допомога (на догляд за дітьми, медичне обслуговування, малозабезпеченим сім'ям на дітей, по безробіттю).

Співвідношення доходів населення в частці трансфертних виплат і заробітної плати відіграє важливу роль як у формуванні економічної поведінки індивіда, його мотивації до праці, так і економічної політики держави. При домінуючій ролі заробітної плати в загальній сумі доходів формуються такі якості, як підприємливість та ініціатива. У разі підвищення ролі виплат по лінії державних програм допомоги нерідко відбувається формування пасивного ставлення до виробничої діяльності, психології утриманства.

Грошові доходи населення, які отримуються через фінансово-кредитну систему, надаються у вигляді: виплат з державного страхування; банківських позик на особисте житлове будівництво, господарське придбання молодим сім'ям, членам споживчих товариств (наприклад, на садове будівництво); процентів із вкладів у ощадних банках, які нараховуються за підсумками року; доходів від збільшення вартості акцій, облігацій, виграшів і погашень за позиками; виграшів по лотереях; тимчасово вільних коштів, що утворюються в результаті покупки товарів у кредит; виплат різного роду компенсацій (у випадку каліцтва, збитків та ін.).

Інші грошові надходження включають виручку населення від продажу речей через комісійні та скупні магазини та ін.

В умовах кризи та інфляції особливе місце займає питання забезпеченості рівня життя, який характеризується рядом синтетичних показників: фондами споживання у використовуваному національному доході; номінальною та реальною заробітною платою робітників і службовців; доходами селян від громадського господарства; суспільними фондами споживання; обсягом роздрібного товарообороту.

Життєвий рівень населення визначається його доходами. Тому важливою соціально-економічною проблемою є їх розподіл. Слід указати на те, що при цьому виявляється нерівномірність. У суму доходу, що розподіляється, входять заробітна плата, дивіденди, трансфертні платежі, допомога з фондів соціального забезпечення та допомога по безробіттю тощо.

Доходи населення протягом останніх років формувалися під впливом гіперінфляції та відповідних інфляційних очікувань. Населення прагне зберегти свої заощадження від інфляції та знайти такі форми зайнятості, які б допомогли вижити в нестабільних економічних умовах.

Стратегія планування доходів населення передбачає заходи щодо поступового підвищення життєвого рівня на основі загального зростання особистих доходів та забезпечення їх реальності, скорочення розриву між фактичним доходом і його рівнем, що має статус достатнього, упровадження таких мотивів економічної діяльності населення, як підприємництво. Це вирішується шляхом прискорення

процесу роздержавлення та розширення меж діяльності підприємницьких структур. Також передбачається забезпечити умови для переходу від системи неефективного розподілу безкоштовних соціальних благ до принципів їх вільного вибору населенням з урахуванням соціального статусу та матеріальної забезпеченості громадян.

Вивчаючи досвід зарубіжних країн з розвиненою ринковою економікою, слід зауважити, що питання регулювання заробітної плати вирішуються там на кількох рівнях: на верхньому рівні держава лише задає зовнішні параметри діяльності самостійних учасників ринкових відносин, що фіксуються в нормативних актах, але в жодному разі не намагається вирішувати ці питання за них.

Держава регулює потреби відтворення робочої сили, оскільки базовий рівень заробітної плати має забезпечити визначений прожитковий мінімум. У цьому зв'язку визначальними є аналіз структури та прогноз "споживчого кошика", динаміка інфляції, яка відображає швидкість зміни цін на товари й позначається на прожитковому мінімумі.

На нижньому рівні визначається мінімум заробітної плати. Використання податкових методів у регулюванні оплати праці є однією з форм впливу держави на розміри фонду оплати праці підприємств, оскільки забезпечує оптимальні пропорції між споживаною та заощаджуваною частиною доходу.

Надання методам регулювання доходів населення антиінфляційно-го характеру є потребою сучасності. При цьому антиінфляційний вплив різних методів регулювання оплати праці обмежений, а в умовах тотальної розбалансованості ресурсів (матеріальних, грошових, трудових) і зовсім незначний.

В умовах переходу до ринкової економіки значно зростає рівень безробіття, похитнулася впевненість у завтрашньому дні. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави.

Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів управління, направлених на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання трудових заощаджень та ін. Можна виділити такі основні принципи здійснення соціальної політики: захист рівня життя населення шляхом упровадження різних форм компенсації, підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги багатодітним сім'ям; проведення політики соціального страхування, установлення мінімальної оплати праці; надання допомоги в разі безробіття або страхування від нього; розвиток освіти, охорони здоров'я та навколишнього середовища в основному за рахунок держави; проведення активної політики, яка б сприяла населенню в придбанні кваліфікації.