Сторінка
3

Функція заощаджень. Середня та гранична схильність та заощадження

Податки. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження.

Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки.

Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточних споживання та заощаджень.

Очікування. Можуть бути пов’язані із майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо.

Споживча заборгованість. Якщо в попередньому періоді заборгованість зросла, то в поточному періоді домогосподарсва будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість.

Відсоткова ставка. Зміна ставки процента впливає на співвідношення між поточним і майбутнім заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростає, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями.

Характерним є поняття автономного споживання та заощадження, тобто такого, яке не залежить від доходу, а змінюється лише під впливом недоходних факторів.

Висновок

Завдяки заощадженям раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо особа отримала у спадщину значний обсяг майна можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживання в гору.

Припустимо: інвестиційні видатки постійно знижуються. Як ми бачимо, зменшення видатків може призводити до поступового спадання обсягів виробництва і рівня зайнятості.

Припустимо, уряд хоче “компенсувати” зниження сукупного попиту, вдавшись до зменшення податків так, щоб доход залишався на рівні певної зайнятості. Оскільки споживчі видатки реагують лише поступово на зміну доходу спричинену спочатку скороченням інвестицій, а також зниженням податків. Творці економічної політики, які часом хочуть стабілізувати валовий внутрішній продукт, мають знати схему саморегулювання величини споживчих видатків, аби не “переграти”. Проблема може ускладнитися далі тим, що політики часто реагують на зміни обставин також з відставанням.

Використана література

1. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528с.

2. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії.- К.: Основи, 2002.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 2000. – 471 с.

4. Заруба О. Д. Основи страхування. Посібник. -К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 2001 –180 с.

5. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон. – 2002. – 334 с.

6. Крачило М.П. Основи економічної теорії.- К., 2000.

7. Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд – М.: Республика, 2001.

8. Панчишин С. Макроекономіка К.: Либідь, 2000.

9. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник.- К.: Таксон, 2002.

10. Савченко А., Пухтаєвич Г. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку. (Державне регулювання ринкової економіки.) “Економіка України”, 1999.

11. Самюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка: Переклад з англ - К.: Основи, 2001.

12. Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”. 2000.

13. Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”, 2002. - с. 77-96.

14. Сажина М.А., Чебрикова Г.Г. Экономическая теория. Учебник для вузов. – Москва: “Норма”, 1998. – 456 с.

15. Сидорович А.В. Курс экономической теории. – Москва: ДИС, 1997. – 736 с.