Сторінка
1

Схема розміщення продуктивних сил як специфічна форма передпланових досліджень

В умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюватиметься відповідно до тих законів, які дозволять досягти максимального економічного й соціального ефекту за мінімальних витрат. Удосконалення розміщення виробництва передбачає впровадження комплексу протизатратних заходів, у тому числі зменшення транспортних витрат. Велику роль у цьому відіграє й раціональне розміщення продуктивних сил щодо екологічної обґрунтованості доцільності нового виробництва, оптимізації міжгалузевих зв'язків тощо. Аналіз сучасного розміщення продуктивних сил України дає підставу говорити про необхідність його вдосконалення.

Основним методом економічного обґрунтування територіально-комплексного розвитку й розміщення продуктивних сил країни та її економічних районів є розробка так званих територіальних схем. Це — передпланові (прогнозні) наукові дослідження економічного розвитку окремих територіальних одиниць, які розробляються на 15 і більше років. У них визначаються основні показники економічного й соціального розвитку регіонів, забезпечення комплексного використання природних ресурсів, розв'язання соціальних, економічних та екологічних проблем.

Територіальні схеми розміщення продуктивних сил складаються з таких розділів:

а) аналіз сучасного стану економічного й соціального розвитку регіону;

б) оцінка природних, економічних і соціальних передумов подальшого розвитку продуктивних сил та їх розміщення;

в) обґрунтування основних напрямів виробничої спеціалізації та комплексного розвитку економіки;

г) обґрунтування розміщення продуктивних сил у межах регіону (економічного району);

д) висновки та оцінка ефективності передбачуваних напрямів і пропорцій подальшого розвитку та розміщення продуктивних сил.

У першому розділі аналізується рівень соціального та економічного розвитку за попередні 15—20 років, установлюється відповідність досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і їх розміщення економічним і природним умовам та ресурсам, раціональному поділу праці; виявляються диспропорції, негативні процеси та явища, проблемні питання розвитку.

У цьому розділі аналізуються: показники фондоозброєності, фондовіддачі, продуктивності праці в галузях економіки, а також виробництва основних видів продукції в натуральних величинах; обсяги капітальних вкладень, співвідношення темпів зростання заробітної плати й продуктивності праці, ефективність капітальних вкладень і матеріальних витрат, рентабельність і т. ін.; особливості міжрайонних і внутрішньорайонних зв'язків.

При цьому обов'язково з'ясовуються тенденції зміни пропорцій між виробничими та невиробничими галузями, зміни у співвідношенні виробництва й споживання в самому регіоні, а також транспортно-економічні зв'язки.

Крім основних техніко-економічних показників необхідно насамперед проаналізувати соціальний розвиток регіону, особливо рівень життя населення, забезпечення житлом, об'єктами культурно-побутового призначення, охорони здоров'я, освіти, дошкільними закладами тощо.

Одночасно визначається науковий потенціал, оцінюється територіальна структура господарства, розміщення наукових закладів, їх відповідність виробничій спеціалізації регіону, кількість і характеристика наукових кадрів тощо. Виявляються диспропорції й упущення у розміщенні продуктивних сил, резерви й можливості вдосконалення розвитку регіону на перспективу.

У другому розділі вивчаються природні передумови, які характеризують стан земельних, водних, лісових, мінеральних і енергетичних ресурсів. Земельні угіддя оцінюються й класифікуються за своєю якістю з урахуванням форм власності й типів угідь. Установлюються площі земель, які можна використовувати в різних сферах господарювання (сільськогосподарському, промисловому, будівництві житла тощо).

Водні ресурси оцінюються з урахуванням потреб води як для населення, так і для економіки регіону. Обсяг водоспоживання визначається на основі фактичного забору води категоріями споживачів. Разом із цим обґрунтовуються заходи щодо комплексного використання й охорони водних ресурсів.

Аналізується стан лісового фонду, його розміщення, якісна структура (хвойні, твердо- та м'яколистяні, спілі, переспілі ліси тощо). При цьому розрізняють ліси захисного й заповідного характеру.

Установлюють обсяг можливого вирубування деревини, перспективи використання лісових ресурсів, їх охорону. Провадиться економічна оцінка мінеральних і паливних ресурсів.

Мінеральні й паливні ресурси оцінюються згідно з даними балансів корисних копалин за категоріями А + В + С1. Проводиться гео-лого-економічна оцінка родовищ, аналізуються техніко-економічні показники видобутку й комплексного використання сировини.

Трудові ресурси оцінюються на основі аналізу демографічних показників для адміністративно-територіальних одиниць регіону. Потребу в трудових ресурсах визначають залежно від обсягу перспективного зростання виробничих та інших підприємств регіону з урахуванням змін продуктивності праці.

У третьому розділі розробляється концепція подальшого розвитку регіону, вирішення соціальних і економічних проблем.

Основним завданням цього розділу є визначення структури й спеціалізації економіки регіону, оскільки від його виробничої спеціалізації залежить переважний розвиток деяких галузей виробництва на основі ефективного використання природних, економічних і соціальних умов та ресурсів території.

Обґрунтування виробничої спеціалізації та комплексного розвитку економіки регіону здійснюють у кількох варіантах, окремими стадіями. Спочатку спеціалізацію визначають з урахуванням особливостей і оцінки природно-ресурсного потенціалу й соціально-економічних умов регіону. Потім уточнюють розрахунки на основі галузевих і міжгалузевих економічних розрахунків — територіальних балансів. Необхідно також урахувати економічний стан навколишнього середовища й транспортний фактор.

На основі балансових розрахунків визначають нестачу деяких видів ресурсів; обґрунтовують можливості та ефективність їх увезення (вивезення) або імпорту (експорту) з інших районів і країн, а також можливості заміни менш дефіцитними ресурсами.

Обсяг розвитку невиробничої сфери (житлово-комунального господарства, побутових послуг, торгівлі, харчування, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо) розраховують згідно з діючими нормативами. Розвиток і розміщення галузей невиробничої сфери спрямовані на зменшення територіальних відмінностей у рівні життя населення, стимулюванні закріплення трудових ресурсів у районах їх дефіциту.