Сторінка
1

Остання гостина Івана Франко в Коломиї

Іван Франко приїздив до Коломиї 1900 року. Довідуємося про це з його листа до Агафангела Кримського, писаного у жовтні 1900 року: «Звістка про Ваше погане здоров'я зажурила мене дуже. Що ж се буде з нас, коли з нашими найліпшими молодими людьми таке діється! У мене також клопіт, моя жінка тяжко недужа. У "неї літом була руптура (грижа. — І. Б.), яку оперу­вали щасливо, а тепер проявилося божевілля на тлі зразу еро­тичнім, а потім релігійнім. Правда, їй тепер уже .ліпше (вона живе в Коломиї в домі одного знайомого лікаря) (тут Франко має на увазі Володимира Кобринського, який тоді мешкав у власному будинку на теперішній вулиці Січових стрільців. — І. Б.). Але, що це хвороба у ній фамільна, а організм її дуже утлий й вичерпаний, то я боюся, що поліпшення буде тільки хвилеве» (Т. 50. — С. 158). Імовірно, що у зв'язку з недугою дружини Іван Франко мусив супроводжувати її до Коломиї, а потім удруге бути в місті, коли забирав жінку додому, хоча про , досі не виявлено жодних документальних підтверджень.

ОСТАННЯ ГОСТИНА

У 1911 — 1912 роках Іван Франко виїздив до різних міст Галичини (особливо до тих, де він бував раніше) для того, аби прочитати свого «Мойсея». У містах створювали комітети, які організовували ці зустрічі та висилали запрошення авторові сла­ветної поеми. У Коломиї такий комітет очолив професор україн­ської гімназії Леонтій Кузьма.

Стосовно точної дати цієї події нема єдиної думки. До 1989 .року вважалося, що читання відбулося навесні 1912. Так писав співпрацівник літературно-меморіального музею Івана Франка v Львові О. Бохенський, який посилався на свідчення Івана Михайлевського, колишнього директора музею народного мистецтва «Гуцульщина» (Франко в Коломиї //Червоний прапор: Коломия, 1941. — № 70). Тут згадана подія датується 1912 роком. «На сцені ощадної каси, — читаємо в газеті, - за столом сидів поет. Обличчя, як вирізьблене з мармуру, без усміху. Син поета Андрій, перегортав сторінки книжки. Іван Франко читав тихо, монотонне. Видно було, що людина хвора, змучена . Час від часу наголошував важніші слова. Серед присутніх панувало велике пригноблення .»

Подібний опис цієї події подав відомий український пись­менник Юрій Шкрумеляк, на той час учень п'ятого класу Коло­мийської гімназії. Він також вважає, що діялося те навесні 1912 року. За його словами, гімназисти, яких очолював професор Леонтій Кузьма, привітали високоповажного гостя на пероні за­лізничної станції, а відтак Леонтій Кузьма посадив поета у візок і вони від'їхали до будинку професора, розташованого на вулиці, що тепер носить назву Ореста Кузьми, 8. По двох годинах вони приїхали «в трійку» (Іван Франко, його син Андрій і Леонтій Кузьма) до ощадної каси (тепер Народний дім). Каменяр вийшов на сцену, злегка вклонився. Присутні підвелися з місць і приві­тали дорогого гостя рясними оплесками. Поет сів при СТОЛИКУ на краю сцени. У залі стало тихо-тихо. Поет почав читати. Спершу слабим голосом, а згодом оживився і кілька хвилин голос лунав сильніше, а відтак знову притих. Видно, поет стомився. У залі панувала глибока тиша. Листки перегортав Л. Кузьма, що сидів поруч з і. Франком (у попередньому спогаді — Франків сип Андрій. Можливо, Леонтій Кузьма й Андрій Франко чергувалися? — І. Б.)

Читання тривало півтори години. Коли поет закінчив, уся зала .підвелися, залунали оплески та вигуки «Слава!», Каменяр уклонився і зійшов зі сцени. На вулиці народ не розходився, всі чекали Івана Франка. Коли він з'явився при виході, чоловіки поз­німали шапки, капелюхи і так стояли до того часу, поки фіякр із гостем і Л. Кузьмою по від'їхав. Переночувавши у щирій оселі Кузьмів, наступного для Іван Франко з сином Андрієм відбули до Львова». Так переповідав про ці події Юрій Шкрумеляк у коломийській газеті «Червоний прапор» (1956. — № 93). Таку ж дату (весну 1912 року) подають Василь Костащук, Петро Кривоносюк і Степан Ласійчук, колишні учні гімназії.

Львівська газета «Діло» в числі 2 за 1912 рік повідомляла, що «в четвер 11.1. 3912 р. о 6-тій годині вечора відбудеться в Коломиї літературний вечір др. Івана Франка, який відчитає свого «Мойсея». Слід вважати, що саме цього дня Іван Франко приїхав до Коломиї та відчитав поему в залі ощадної каси. Існує думка, що ця подія відбулася наприкінці грудня 1911 року. Зокрема, краєзнавець Петро Арсенич, покликаючись на канадські часописи, повідомив на святкуванні 90-річчя української коло­мийської гімназії, що востаннє відвідав Франко Коломию саме в ті дні. Таке розходження пов'язане з різницею між юліанським і григоріанським календарями. Адже, 29 грудня 1911 — це те ж 11 січня 1912 року.

* * *

Минули роки. Коломийці не забули великого Каменяра, як, до речі, і його сина Петра, який викладав у Коломийській гім­назії, видавав тут книжки. Нині одна з головних вулиць міста носить Каменяреве прізвище, а на фасаді міської ратуші 1956 року встановили меморіальну дошку, яку 1981 року реставрували. Ще далекого 1926 року в селі Слободі польський письменник й етнограф, уродженець цього села Станіслав Вінценз установив пам'ятний знак на честь Івана Франка. Погруддя великому пое­тові й філософові відкрито 1952 року в селі Товмачику.

З великою повагою ставляться коломийці до пам'яті Василя Симчича — режисера місцевого театру, відомого українського актора, який зіграв роль Захара Беркута в однойменному фільмі за повістю Івана Франка. Стрічку знімав на кіностудії імені Олександра Довженка 1971 року режисер Леонід Осика. А 1972 року у Тбілісі вона одержала приз V Всесоюзного кінофестивалю.

Нині у давньому українському місті над Прутом виношує­ться ідея спорудження величного пам'ятника Каменяреві, слав-йому синові нашого народу, духовному натхненникові нації, доля якого тісно пов'язана з Коломиєю.