Сторінка
4
2. Нові видання Франка: "Громадський друг", "Дзвін",
"Молот" – як заклик до активного громадського життя
22-річний Іван Франко повернувся зі в'язниці 5 березня 1878 року. Новий журнал, кошти на видання якого були частково виділені Драгомановим, називався "Громадський друг", і редакція його складалася з самих Франка та Павлика. Франко не тільки дописував для журналу, а й брав на себе редаґування та кориґування видання. №1 "Громадського друга", що вийшов на початку квітня 1878 року, був невдовзі конфіскований. Та сама для спіткала і №2, а поліційний комісар у неофіційній заяві пообіцяв "розправитися з цими львівськими Бебелями і Лібкнехтами, конфіскувати № 2, 3 4 і так далі . ". Павлик і Франко вирішують змінити назву журналу, який так і не дійшов до читачів, і випускати його у вигляді двомісячника, що він за законом не підлягав би цензурі. Тим часом як Павлика за видання №2 "Громадського друга" було засуджено до 6 місяців ув'язнення, Франко самостійно підготував альманах, який було названо "Дзвін". На початку серпня "Дзвін" був випущений, і, хоча прокуратуру та жандармерію повідомлено про це не було, невдовзі його конфіскували. Кожна конфіскація підтверджувалася судом, що було, сказати б, своєрідною рекламою прогресивної журналістики, позаяк до цих процесів приверталася увага широких мас. Наступну збірку знову складав Франко, а названо її було "Молот", що співвідносилося з програмним для збірки твором "Каменярі". "Молот" було також конфісковано, а Павлик відбув в еміграцію до Швейцарії, побоюючись переслідувань.
Якщо в "Друзі" Франко більше уваги приділяв теоретичним засадам розбудови української нації та переосмисленню ролі інтелігенції та національної еліти, то тепер він з головою занурився у пафос революційної боротьби. Цитуючи його ж власний вислів - "Екстреми ся стрічають" - слід зазначити, що соціалістична лихоманка була нічим не кориснішою за трясовину мовно-правописних дискусії, що затягувала галицьку пресу до 1876 року. "І справді те, - пише Франко, - що в нас тоді привикли були звати "драгоманівщиною", був далеко менше якийсь комплекс позитивних думок та поглядів - філософічних, політичних чи соціальних - а радше отой моральний імпульс, оте "обличення" духовного єства галицького рутенства, отой пекучий сором перед самим собою, що змушував людей шукати нових доріг у житті, працювати над собою". Соціалізм був водночас релігією, світоглядом і ідеологією, що підкорювала людей, спонукаючи їх вести самим їм до кінця не зрозумілу боротьбу. Це стає видно, якщо дещо під іншим кутом зору розглянути той самий вірш "Каменярі". "Моя стріча з Олексою" - нарис Франка, що показує, наскільки дитинним може бути талановитий письменник, намагаючись протягти ідеологію в художню творчість. Ідея оновлення інтелігенції за рахунок осягнення нових ідей, національної консолідації, усвідомлення своєї ролі поступається місцем незрозумілому концепту "революційної інтелігенції".
У "Громадському друзі" у статтях "Доходи й видатки убогого священника" , "Зарібки й життя львівського зецера" Франко спирається на твори Маркса, фактично повторюючи його твердження та ідеї. Революційна лихоманка поряд із неспроможністю реалізуватися в українських виданнях спричинила перехід Франка до польської прогресивної газети "Praca". Позаяк польська преса мала набагато більше пільг та свобод у висловленні найширшого спектру думок, а також набагато менше переслідувалася цензурою, Франко дав волю новим тенденціям своєї журналістської музи. "Czego my chcemy?", "Nauka i jej stanowisko wobec klas pracujacych" та інші статті були просякнуті духом марксизму.
Осмислення теми інтелігенції у Франка-марксиста набуває звичної для соціалістів форми "заперечення старого". Характеризуючи пізніше у статті "З останніх десятиліть ХІХ в. " стан суспільної думки в Галичині та діяльність галицької інтелігенції обох таборів в 70-х роках, Франко прямо писав: "Віддалення інтелігенції від народу, його життя й інтересів було повне. Зарівно українство народовців, як і московство москвофілів було чисто теоретичне. Ані основ конституційного життя, ані азбуки економічної і соціальної науки ніхто не пробував вияснити народові . В Галичині се була пора, коли бачилось, що запанує тип "рутенця" . " "Громадський друг" пішов у сміливу атаку на москвофілів і народовців, розвінчуючи їхні ідейні засади, бездіяльність, колабораціонізм, лояльність до імперського уряду тощо.
Одним з найвизначніших опублікованих в "Громадському друзі" публіцистичних творів була стаття "Критичні письма о галицькій інтелігенції" Франка. Тут він розбиває вщент обидва табори, за його словами, "клерикально-общеруський та ліберально-народовий". Обидві партії Франко характеризує як такі, що мають в основі своїй "лібералізм, або радше буржуазні інстинкти". Зародження цього галицького лібералізму, галицької буржуазної інтелігенції відбулося у 1848 році, під час економічного та політичного перевороту. "В перевороті 1848 року треба шукати джерела нашого лібералізму". Франко таврує буржуазію абсолютно без огляду на те, що саме вона допомогла зберегти та частково відродити українську культуру, і саме буржуазна та клерикальна інтелігенція створила всі передумови для виникнення цієї, нової генерації, що так відчайдушно вдарилася в марксизм. "Галицька буржуазія в особі двох її партій за своєю соціальною природою та класовими тенденціями була таким же зав'язком буржуазії на образ і подобу західноєвропейську, " - заявляє Франко, і зазначає до того, що єдиною своєрідністю буржуазної інтелігенції Галичини, обумовленою своєрідністю самої революції 1848 року в Австрії, яка "радше виглядала на пародію на революцію, аніж на саму революцію", було те, що вона виявилася ще більш нерішучою, консервативною, компромісною та дрібноегоїстичною, ніє західноєвропейська буржуазна інтелігенції. "Наша інтелігенція, на своє нещастя, вчепилася іменно за національне питання, а питання економічні, викликані 1848 роком, лишила зовсім на боці, або старалася повертати їх на користь собі, а не народові". Внаслідок прагнення до "самостійності" народовців та "воссоединения" москвофілів - вузький діапазон діяльності інтелігенції, повна її відірваність від живої дійсності, від потреб народу, мізерні культурні результати, отже фактично - відсутність головних функцій, властивих справжній інтелігенції. "Чи одна партія має верх, чи друга - для народу користь ніяка, " - підсумовує Франко.
Завантажити реферат