Сторінка
2

Зарубіжна література Франції

На це запитання опосередковану відповідь, сама того не підозрюючи, дала колишній прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер. Пояснюючи, чому її країна не вводить до обігу євро, вона, не без певної зарозумілості, заявила: "Хто хоче нас учити? Материкова Європа, яка дача світові фашизм і комунізм? " "залізна леді" мала рацію. Щоправда, забула додати, що хребет фашизмові зламав не хто інший, як той-таки "комунізм" - тобто передовсім Радянський Союз. До речі, існувала думка, що Великобританія вкупі зі СІЛА другий фронт відкрила тільки влітку 1944 року (замість "'планованого" 1942), не лише з метою якомога дужче виснажити СРСР, а й щоб не залишитися без шматка трофейного пирога і не пустити Сталіна до Ла-Маншу.

Але хай там як, а Європа фашизм не сприйняла, вона з ним боролася, а інтелігенція ставила питання: як могло так статися! що робити, щоб так не сталося! що допомогло знищити коричневу чуму?

Можливо, відповіді на ці запитання були такими болючими, що митці просто не здатні були чесно на них відповісти? Чи не тому вони переважно мовчали? Чи не кинула їм історія такого каміння, яке вони були просто не здатні були позбирати?

Та був поміж них один, що став совістю Заходу, той, хто шукав шлях між фашизмом і комунізмом і створив міф, який допоміг Європі боротися, коли чума здавалася нездоланною, а боротьба з нею неможливою.

Доля Альбера Камю нерозривно пов'язана з усіма катаклізмами, (які переживала Європа в першій половині минулого століття.

Французький есеїст, письменник і драматург Альбер Камю народився 7 листопада 1913р. в Мондові, в Алжирі, в родині сільськогосподарського працівника Люсьєна Камю, ельзасця за походженням, котрий загинув на Марні в часи Першої світової війни, коли Альберу не було ще й року. Швидко потому в його матері, в дівоцтві Катрін Сінтес, малограмотної жінки іспанського походження, стався крововилив, в результаті якого вона залишилася напівнімою. Родина переїхала до Алжиру, до бабусі та дядька-інваліда, і, щоб прогодувати родину, Катрін змушена була працювати служницею. Важке було дитинство Альбера, та він не замкнувся в собі, захоплювався красою північноафриканського узбережжя, котра дуже дисонувала з його злиденним життям. Дитячі враження залишили глибокий слід у душі Камю - людини й митця.

Значний вплив на Альбера справив його шкільний учитель Луї Жермен, котрий, побачивши здібності свого учня, як міг допомагав йому. При підтримці Жермена Камю вдалося 1923 р. вступити до ліцею, де інтерес до навчання поєднувався у юнака з пристрасним захопленням спортом, особливо боксом. Однак 1930 р. хлопець захворів на туберкульоз, що назавжди позбавило його, можливості займатися спортом. Незважаючи на хворобу, майбутньому письменникові довелося змінити чимало професій, щоб оплатити навчання на філософському факультеті Алжирського університету. 1934 р. Камю одружився з Сімоною Ійє, котра виявилася морфіністкою. Вони прожили разом менше року й офіційно розлучилися.

Завершивши роботу про Блаженного Августина та грецького філософа Плотина (1936), Камю отримує диплом магістра філософії, проте академічній кар'єрі молодого вченого заважає туберкульоз - Камю не залишається в аспірантурі. Покинувши університет, він, дбаючи про здоров'я, їде до французьких Альп і вперше опиняється в Європі. Враження від подорожей Італією, Іспанією, Чехословаччиною та Францією склали першу опубліковану книгу письменника "Виворіт і лице" (1937), збірку есе, куди ввійшли також спогади про матір, бабусю, дядька.

1936 р. Камю розпочав роботу над своїм першим романом "Щаслива смерть", котрий побачив світ лише 1971 р. На той час в Алжирі Камю вже вважався провідним письменником та інтелектуалом. Театральну діяльність (він був актором, драматургом, режисером) митець поєднує в ці роки з роботою політичного репортера, книжкового оглядача та редактора в газеті "Республіканський Алжир". Через рік після опублікування своєї другої книги "Шлюб" (1938) Камю назавжди переїжджає до Франції.

У період фашистської окупації Франції письменник бере активну участь в русі Опору, співробітничає з підпільною газетою "Бій", що видавалася в Парижі. Водночас він працює над завершенням повісті "Сторонній" (1942), роботу над котрою розпочав ще в Алжирі і яка принесла йому міжнародне визнання. Ця повість - аналіз відчуження, беззмістовності людського існування.

За "Стороннім", що мав величезний успіх, з'явилося філософське есе "Міф про Сізіфа" (1942), де автор порівнює абсурдність людського буття з працею міфічного Сізіфа, приреченого вести постійну боротьбу проти сил, з котрими не спроможний впоратися. Відкидаючи християнську ідею спасіння та загробного життя, котра надає сенсу "сізіфовій праці" людини, Камю парадоксальним чином знаходить сенс в самій боротьбі. Спасіння, на його думку, в щоденній роботі, сенс життя - в діяльності.

По закінченні війни Камю певний час продовжує працювати в "Бою", котрий стає офіційною щоденною газетою. Однак політичні розбіжності між правими та лівими змусили письменника, котрий вважав себе незалежним радикалом, 1947 р. залишити газету. У той самий час виходить і третій його роман - "Чума", історія епідемії в алжирському місті Орані. Темі універсального зла присвячено й "Калігулу" (1945), кращу, за одностайною думкою критиків, п'єсу письменника. Цей твір, в основі якого книга Светонія "Про життя дванадцяти цезарів", вважається значною віхою в історії театру абсурду.

Будучи однією з провідних постатей у повоєнній французькій літературі, Камю в цей час зближується з Жаном Полем Сартром. Та шляхи подолання абсурдності буття у Сартра і Камю не збігаються, і на початку 50-х років, внаслідок серйозних ідеологічних розходжень, Камю пориває із Сартром та з екзистенціалізмом, вождем якого той вважався. В "Бунтуючій людині" (1951) Камю розглядає теорію і практику протесту проти влади впродовж сторіч, критикуючи диктаторські ідеології, зокрема комунізм та інші форми тоталітаризму, котрі посягають на свободу і, відповідно, на гідність людини. Хоча ще 1945 р. Камю говорив, що у нього "надто мало точок зіткнення з модною нині філософією екзистенціалізму, висновки котрої облудні", саме заперечення марксизму привело до розриву Камю з марксистські настроєним Сартром.