Сторінка
1

Сергій Олександрович Єсенін (1895 -1925)

Сергій Єсенін прожив коротке, але бурхливе життя. Син селянина, він став одним з найвідоміших російських поетів і ввійшов в історію літератури як тонкий лірик, який у своїх творах майстерно передавав внутрішні переживання людини. Поезія Єсеніна надзвичайно автобіографічна, у ній відчувається, як поет щиро, відкрито і емоційно сприймає оточуючий світ, прагне знайти своє місце у ньому. Сам він казав: «Мені здається, що я пишу вірші для найближчих своїх друзів».

Сергій Єсенін народився в селі Константиново Рязанської губернії Рязансько­го ж повіту. Коли Сергію виповнилося 3 роки, його мати, розлучившись із чоловіком, повернулася жити до своїх батьків. Щоб не обтяжувати їх матеріально, вона пішла на заробітки в місто, тому хлопця виховували дідусь і бабуся. Мати приїжджала додому лише час від часу і дуже засмучувалася, коли бачила, що Сергій її не впізнає.

Дідусь Сергія був дуже побожною людиною, і в домі завжди суворо дотриму­валися релігійних правил. Він любив розповідати онукові оповіді з Біблії і знав ве­личезну кількість народних пісень, легенд та переказів'. Однак поштовх до пер­шої — зовсім дитячої — творчості Сергієві дала бабуся. Вона часто розповідала йому казки. Деякі казки з поганим фіналом хлопцеві не подобалися, і він «перероб­ляв їх на свій лад». Дідусь із бабусею любили онука і не обтяжували його обов'яз­ками — Сергій жив вільно і безтурботно. Дома бував мало, особливо навесні та влітку, більше гасав із друзями околицями села. З дитинства він виніс і щиру любов до всього живого. «Птахів і цуценят, і будь-яку живу істоту любив годувати з рук та пес­тити»,— згадувала мати поета. Ця любов до тварин залишилася в нього на все життя.

У вересні 1904 року Сергій вступив до Констянтинівської початкової чотири­річної школи. Під час навчання в першому класі трапилася подія, яка змінила без­турботний плин дитинства — мати Сергія повернулася жити до чоловіка і забрала сина від своїх батьків. Зміна обстановки прикро вразила хлопця, і він довго не міг звикнути до нового дому — «суворого та похмурого». Попри все, початкову школу Сергій закінчив з відзнакою, і, як кращий випускник, отримав право вступу до єпархі­альної трирічної учительської школи, яка готувала вчителів для початкових шкіл. Батьки Єсеніна пишалися сином і мріяли, що з часом він вступить до Московського учительського інституту.

Учительська школа була розташована у великому селі Спас-Клепикове, за 60 кілометрів від Костянтинова. Діти жили при школі як в інтернаті, вони прибира­ли, чергували на кухні й не мали права без дозволу ходити по селу. 14-річний Сер­гій, потрапивши до школи, відразу втік і пішки прийшов додому — так йому не сподобалося обмеження його свободи. Однак з часом він звик і дуже здружився з хлопцями, з якими вчився. Друзі любили Сергія за відкритий та доброзичливий ха­рактер, але відзначали його велике самолюбство. Часто поведінка хлопця залежала від його настрою, оскільки він був дуже емоційним та вразливим.

Незважаючи на те, що у школі вивчали багато дисциплін, особлива увага при­ділялася «Закону Божому» та церковнослов'янській мові. Вчився Сергій дуже доб­ре, але найбільше полюбилися йому уроки російської літератури чудового вчителя Євгенія Хитрова, якому вдалося зацікавити учнів своїм предметом — хлопці з захо­пленням читали твори російських письменників та поетів. Єсенін також був у за­хваті від класиків російської літератури, він багато читав і, відзначаючись феноме­нальною пам'яттю, знав напам'ять величезну кількість їхніх творів (зокрема в пов­ному обсязі поему «Мцирі» М. Лєрмонтова та роман у віршах «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна).

Хитров прихильно ставився до творчості своїх учнів — серед них багато хто писав вірші. Він читав твори своїх вихованців та радив, як їх покращити. До на­вчання в учительській школі Сергій вже писав вірші, та всі вони були релігійного змісту. Шкільні друзі переконали майбутнього поета спробувати писати на інші те­ми. Перші спроби Єсеніна, як згадував пізніше вчитель літератури, не дуже відріз­нялися від творів інших шкільних «поетів». Однак на останньому році навчання вчитель прочитав вірш Сергія «Зорі» і «якось збентежився, ніби чогось злякався». Він зрозумів, що мало уваги приділяв Єсеніну, а саме цей хлопець виявився справ­жнім поетом.

Після закінчення учительської школи у травні 1912 року юнак вирушив до Москви. Батьки сподівалися, що Сергій вступатиме до учительського інституту, проте він категорично відмовився. Юнак підготував рукописний збірник із 16 кра­щих своїх віршів і хотів добиватися визнання як поет. Родичі не вірили в його по­етичні здібності й радили обрати більш практичну професію. Однак Сергій наполіг на своєму — приїхавши з провінції до Москви, він бере участь у літературних вечо­рах, знайомиться з московськими поетами та письменниками. На нього звертають увагу. У цей час Єсенін працює у книжковій крамниці, потім коректором у друкар­ні, а вечорами відвідує в народному університеті лекції з літератури. Він багато пи­ше і постійно розсилає свої вірші до редакцій газет і журналів, проте безуспішно.

Лише в січні 1914 року дитячий журнал «Мирок» опублікував вірш Єсеніна «Береза». Після цього й інші дитячі журнали почали друкувати твори молодого ав­тора, адже його вірші, присвячені красі російської природи, були дуже милозвуч­ними і зрозумілими дітям. З одного боку, співпраця з дитячими журналами була ве­ликим успіхом для простого сільського хлопця, з іншого — Сергій усвідомлював, що пише чудові вірші й може стати відомим поетом, але для цього потрібно публі­куватися в серйозних столичних виданнях. Він вирішує їхати до столиці — Петро­града (у 1914 році Санкт-Петербург перейменували в Петроград), де було зосере­джене літературне життя країни. «Під лежачий камінь вода не тече. Славу треба брати за роги»,— сказав 19-річний юнак друзям і, зібравши речі, поїхав до Петро­града, де в нього не було навіть знайомих.