Сторінка
1

Зарубіжна література Франції

План

1. Література Франції 3

2. Альбер Камю – французький есеїст, письменник, драматург. 5

3. Роман “Чума” – вершина творчості А. Камю 10

Література. 14

1. Література Франції

Французька література — література французького народу французькою мовою, що склалася на території сучасної Франції. У процесі історичного розвитку з неї виділилися франкомовні літератури Бельгії, Швейцарії й інші; ряд літератур виник і сформувалося спочатку як відгалуження французької літератури (франкомовні літератури Канади, Алжиру, Гаїті й інших колишніх французьких колоній). Французька література впливала на літератури інших країн, а також впливала на існуючі на території Франції іншомовні літератури (Провансальська література, Бретонська література й ін.), але одночасно запозичала багато їхніх сюжетів і форм.

Фольклор кельтів (галлів) уплинув на розвиток літератури і фольклору і на французьку мову. Французькі народні пісні і казки існували з ІХ ст., розвиваючись і постійно взаємодіючи з письмовою літературою, збагачуючи її. У французького героїчного епосу — фольклорна основа, як і в ряду жанрів письмової літератури. Особлива активність народної творчості характерна для періодів гострих соціальних і політичних конфліктів — Столітньої війни, Жакерії, релігійних війн 16 ст., Великої французької революції, Паризької Комуни й інших. Звертання до фольклору типово для багатьох великих представників французької літератури — Ф. Рабле, Мольєра, Ж. Лафонтена, П. Ж. Беранже, А. Доде, А. Франса, Р. Ролана й ін.

На різних етапах розвитку у французькій літературі виникали добутки великої ідейної і художньої цінності, що одержували резонанс далеко за межами Франції. Основні жанри середньовічної літератури сформувалися у Франції раніш, ніж в інших країнах; протягом ряду сторіч французька мова була мовою міжнародної літератури спілкування, а французької література — джерелом нових віянь, літературних течій і форм, що здобували важливе значення для літератур інших країн. Сила і різкість класових конфліктів на різних етапах історії Франції обумовили соціальну змістовність французької літератури в її кращих зразках, достаток у ній, особливо починаючи з бунтарської поезії Ф. Війона, що зберігає своє міжнародне значення і понині, а потім, на більш широкій основі, з роману Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель», гострих суспільно-критичних мотивів, що кореняться в народній свідомості.

Сформовані у Франції традиції громадянськості літератури, прямої участі письменників у політичних сутичках позначилися в літературно-суспільної, діяльності Монтеня і Т.А. д'Обин‘є, у багатій прозі і публіцистиці епохи Освіти, що підготувала Велику французьку революцію, а потім і в демократії, революційній літературі ІХХ—ХХ ст., від Гюго і Беранже до поетів Паризької Комуни 1871, від Барбюса до Арагону. Протягом сторіч французька література сприймалася за межами країни як джерело заколотної енергії. Світове значення і вплив французької літератури з великою силою проявилися в епоху підготовки Великої французької революції і після неї: тираноборчеський дух французьких просвітителів, вільнодумство Вольтера, бунт Ж. Ж. Руссо проти мистецтв, цивілізації надихали молодого И. В. Ґете і Ф. Шиллера, а згодом переломилися в революційному романтизмі Дж. Байрона і Г. Гейне. Політично передове крило французької літератури зберегло й у ІХХ ст. свою притягальну силу.

В історії французької літератури різних епох боротьба і зміна літературних напрямків і шкіл, програми і практика цих шкіл приймали виразні і різкі форми — класицизм, романтизм, згодом натуралізм, а потім і літературні течії «кінця століття» — символізм і інші — складалися, насамперед, у Франції, стимулюючи потім формування аналогічних художніх напрямків в інших країнах, у різноманітних національних варіаціях.

Ще важливіше, однак, що французька література, відбиваючи напруженість суспільств, боротьби в країні, активно беручи участь у художнім освоєнні соціальної дійсності, дала різноманітні і високі зразки реалізму. Риси реалістичного проникнення в життя суспільства властиві багатьом великим французьким письменникам різних епох,— ці реалістичні тенденції розмикали вузькі рамки класицизму в Мольєра, сентименталізму в Ж. Ж. Руссо, романтизму в Гюго, натуралізму в Золя, імпресіонізму в Пруста. У 19 в., коли було панування буржуазії, у французькій літературі створилася найбагатша національна школа критичного реалізму, що буяє сміливими художніми відкриттями, що представляє вагомим, великий за своїм значенням внесок французької літератури в літературу світову. Бальзак і Cтендаль, звертаючи до типів і подій французької дійсності, створили образа-узагальнення міжнародної значимості. Видозмінюючи й обновляючи у творчості майстрів наступних поколінь (Флобер, Золя, Мопассан, Франс, Ролан, Мартен дю Гар), критичний реалізм французької літератури сприяв розвиткові реалізму в міжнародному плані.

2. Альбер Камю – французький есеїст, письменник, драматург

У людства завжди були і будуть питання, на які воно, швидше за І все, відповіді не знайде ніколи. Серед таких запитань: як жити далі і як зробити так, щоб зникли несправедливість і гноблення. Зазвичай ці запитання, у їх філософічному сенсі, пересічну людину турбують мало, але іноді виникає ситуація, коли ці абстрактні філософські проблеми стають жорсткою реальністю, від якої залежить доля і саме життя "маленької" людини. Саме так сталося, коли до влади в деяких країнах Європи прийшли фашисти, і війна разом із фабриками смерті мільйонів увійшла до кожної європейської оселі. Друга світова війна стала чи не головною подією минулого століття, демонструючи і ницість, і велич людини. Були ті, хто добровільно разом зі своїми учнями йшов до газових камер, але ж були й ті, хто до цих камер людей посилав.

Здавалося, осмислення таких жахів повинно довго хвилювати західноєвропейських митців, знайти відображення у безлічі художніх творів. Але не так сталося, як здавалося: хіба що Голівуд цікавився динамічними військовими сюжетами, а література (мабуть, крім головних антагоністів - Німеччини і Радянського Союзу), що подарувала людству на початку століття антивоєнні твори "втраченої генерації”, мовчала . Чому?