Сторінка
2

Західна драматургія

Наприкінці п'єси Пелегрін помирає. Ельвіра ж усвідомлює, що вони всі ці 17 років грали із чоловіком «маленьку комедію» («вони не знають, про що говори­ти, - так довго вже триває їх шлюб»), «Ми могли люби­ти одне одного, - говорить вона, - тепер я бачу - жит­тя зовсім не таке, кохання більше, ніж я думала, вірність - глибше, їй нема чого боятися наших снів, нам не потрібно ховати тугу, на потрібно брехати».

Отже, «небезпечне», «страшне» життя протистав­ляється похмурому, буденному існуванню, що сковує людину, позбавляє її свободи. Цей конфлікт був особ­ливо актуальним для європейського життя середини 1940-х років, Як зазначає Б. Лембрікова, «весь досвід тих років говорив, що дійсність надає людині лише дві можливості: понуре буття або авантюру війни. «Війна як єдина пригода нашого століття» - таке історичне тло, на якому розгортається драма мешканців умовно­го замку. А хіба не використовували цей самий без­принципний воєнний авантюризм фашисти для оброб­ки умів підростаючого покоління, втягнутого ними у найтяжчі злочини проти людства».

П'єса Фріша сповнена символіки. Символічним є образ замку, що своєю недоступністю нагадує замок з роману Ф. Кафки, а також вказує на відірваність його мешканців від справжнього життя. Символічними є протиставлення холодної погоди навколо похмурого замку (сім днів поспіль іде сніг) і спеки у краях, що в них жив Пелегрін, де немає зими. Символічною є і остання умовна сцена смерті Пелегріна. Його оточує десять постатей, що символізують як його минуле (матір, що померла, давши йому життя, жінки, котрих він зустрічав і любив), так і майбутнє (остання постать го­ворить: «Я твоя плоть, твоя дитина, Віола, якій судило­ся все узнати знову і все знову розпочати»).

Фрідріх Дюрренматт (1921-1990) відомий своїми п'єсами «Бо сказано .» (1947), «Сліпий» (1947), «Ромул Великий» (1948), «Шлюб пана Міссісіпі» (1950), «Ангел приходить у Вавилон» (1953), «Геркулес та Авгієві конюшні» (1954), «Граємо Стріндберга» (1955), «Гостина старої дами» (1956), «Аварія» (1956), «Франк V», (1959), «Фізики» (1962), «Метеор» (1966), «Портрет однієї планети» (1970), «Відстрочка» (1977).

Дюрренматт зауважив одного разу, що «парадокс - феномен сьогоднішнього мислення. Сьогоднішня драматургія - драматургія парадоксів». Це визначення цілком можна застосувати і до його власних п'єс. У них парадокс - не просто дотепна гра, а засіб наблизитися до болючих проблем сучасної епохи. «У парадоксаль­ному, - відзначав швейцарський драматург, - вияв­ляється дійсність».

Дюрренматт писав комедії. Він вважав, що лише цей драматичний жанр можливий у театрі XX сторіччя («сьогодні нам личить тільки комедія»), обґрунтовуючи неможливість створення трагедії в сучасній літературі відсутністю справді трагічного героя («розклад нашого століття, що танцює останній танець білої раси, не знає ні винних, ні відповідальних»). Але Дюрренматтові ко­медії трагічні, вони наближаються до жанру трагікомедії чи трагіфарсу. Недаремно він говорив, що ко­медія - це «своєрідна форма вираження відчаю».

Найвідомішою п'єсою Дюрренматта є «Гостина старої дами». Прикметне, що автор визначив її жанр як «трагічну комедію». Основу її змісту складає гріхо­падіння мешканців вигаданого провінційного містеч­ка Гюллен. Сюди, до свого рідного міста, після соро­ка років відсутності прибуває «стара дама» Клер Цаханасян, найзаможніша жінка світу. Вона має мету реалізувати план помсти. Колись вона, юна Клер Вешер, дочка бідного каменяра, і молодий Альфред Ілль кохали одне одного. Вона чекала від нього дити­ну. Але любов була розчавлена: Альфред одружився з іншою - дочкою заможного крамаря. Дитина по­мерла через рік у притулку, а Клер стала проститут­кою. В будинку розпусти вона зустріла старого банкіра Цаханасяна, який одружився з нею. По його смерті Клер успадкувала величезні кошти і стала справжньою володаркою світу. І ось, прибувши в Гюллен, вона пропонує мешканцям міста, - занедба­ного міста, де все майно давно закладено, де єдиний завод багато років простоює, а повз вокзал, не зупи­няючись, мчать потяги, - мільярд за . вбивство Альфреда Ілля.

Ця жахлива пропозиція викликає обурення у гюлленців. «Ми поки ще живемо в Європі, - говорить мер. - Ми ще не стали язичниками . Ми краще житимемо бідними, ніж заплямованими кров'ю», і кожен городя­нин спочатку проявляє благородні пориви . Але посту­пово один з мешканців Гюллена з'являється у нових жовтих черевиках, другий палить дорогу сигару, а ставлення до Альфреда Ілля змінюється, починаючи з членів його сім'ї, котрі від співчуття переходять до роздратування, і ось уже старий міський учитель каже іллю: «Я скажу вам . дуже важливу річ. Вас уб'ють. Я знаю це з самого початку.! ви теж знаєте це давно, хо­ча жодна людина в Гюллені не хоче цьому вірити. За­надто великою є спокуса, занадто безвихідними є наші злидні». Через деякий час цей учитель, посилаючись на античних класиків, обґрунтовує необхідність убив­ства на урочистих зборах гюлленців.

«Гостина старої дами» - чудовий зразок дослідження суспільної психології. На зміну поширеній приказці «не у грошах щастя» приходить твердження «ми не можемо терпіти серед нас злочинця». Процедуру перших гюлленських зборів, які одностайно відкину­ли страшну пропозицію, повторює хід других із проти­лежним рішенням. Отже, «трагічна комедія» Дюррен­матта - не просто фантастичний гротеск. Вона присвя­чена поширеному в реальності XX століття явищу -здатності людей, натовпу змінювати під тиском обста­вин свої переконання. «Гостина старої дами» - притча, яку можна тлумачити і як антифашистський твір, і ширше.

Бесіда за запитаннями:

Назвіть основних представників та ідейно-есте­тичні ознаки театру абсурду. Чому категорія абсурду є центральною для естетики цього напряму? Чим тлума­чення абсурду його представниками перегукується із концепцією екзистенціалістів?

Хто з драматургів другої половини XX ст. звертався до драми-притчі? Поясніть сутність цієї жанрової форми.

До яких проблем звертався у своїх драматичних творах Макс Фріш? Прослідкуйте за поглядами Дюррематта на жанри комедії І трагедії, гротеск І парадокс. Чи відбилися ці теоретичні настанови в його п’єсах? Чому Дюрренматт назвав п'єсу «Гостина старої драми” “трагічною комедією»? У чому можна побачити притчовість цієї драми?

Крім оглядової теми, програмою передбачено ще дві години, відведені на ознайомлення учнів із творчістю одного з провідних представників західної драматургії другої половини XX ст. (Макса Фріша, Фрідріха Дюрренматта (про їх творчість йшлося на ог­лядовому уроці), Ежена Йонеско - за вибором учите­ля).