Сторінка
2

Генрік Ібсен (1828-1906)

У третій дії фру Лінне і Крогстад, які багато років перед тим кохали одне одного, вирішили з'єднати свої долі. Щасливий Крогстад повертає боргову розписку. У Нори є можливість уникнути неприємностей. Але вона хоче розставити всі крапки над «і» й перевірити Хельмера. Нора вдається до цього свідомо й сама спонукає чоловіка прочитати листа. Принциповість і непідкупність «ідеального директора» одразу зникають. Він уже готовий задовольнити вимоги Крогстада, але на Нору чекає найсуворіше покарання: зовні все залишається, як і було, але дітей вона не має права виховувати — такий його присуд. Дізнавшись, що Крогстад повернув боргову розписку, Хельмер на радостях робить широкий жест: «Я простив тебе, Норо». Але їй уже не треба ні його прощення, ні слів кохання. Вона сама переходить у наступ і промовляє свою знамениту фразу: «Сідай, Торнвальде. Розмова буде тривалою. Мені багато чого треба тобі сказати».

Нарешті з'ясовується те, якого дива Нора чекала протягом останніх днів. Вона сподівалася, що чоловік не погодиться на умови Крогстада, а провину за підроблений вексель візьме на себе. Але цього не сталося. Хельмер навіть не згадав, навіщо вона позичала гроші. Біль і розчарування в чоловікові збудили в Норі непереможне бажання бути власне собою. Вона виносить смертний вирок своєму коханню, вона відкидає все загальноприйняте в її середовищі й бажає з'ясувати всі проблеми сама: чи має право людина виховувати дітей, коли вона не виховала себе, не виконала перший священний обов'язок людини — перед самою собою? Чи може бути релігія моральною підтримкою в житті? Чи закони справедливі? Як можна виховати себе? Вона говорить: «Я не знаю, але шукатиму, а не повторюватиму бездумно чужі думки».

Нора вважає, що перш ніж бути дружиною й матір'ю, вона має стати людиною. Нора йде від чоловіка, кидаючи трьох дітей.

Отже, у п'єсі «Ляльковий дім» норвезький драматург з проникливим психологізмом показує духовний бунт жінки, протест проти брехливої моралі суспільства.

Герої «Лялькового дому» — пересічні представники норвезького середнього класу. Але вони є носіями певних моральних принципів, і їхні суперечки перетворюються на складний ідейний кофлікт, який має загальнолюдський характер. Завдяки цьому п'єса і сьогодні користується успіхом.

Втрачений секрет сімейного щастя

(за драмою Генріка Ібсена «Ляльковий ділі»)

Наближалося бурхливе XX століття, і людина на межі епох опинилася перед лицем життєвих буревіїв і соціаль­них трагедій. Уже ніщо не могло врятувати її від майбутніх випробувань, але вона мала залишатися сама собою, не втратити гідності і не схилитися перед життєвими обста­винами. Чи є в людини захист від невблаганної долі, яка вже постукала в її двері?

Саме над цим питанням замислювався драматург Генрік Ібсен, якому судилося стати останнім представником ста­рої театральної системи і провісником нової драми.

Ібсен був людиною суворої, але щирої вдачі, його завж­ди приваблювали люди добрі, відверті, які вміли кохати і жертвувати заради інших своїм добробутом. Саме тому норвезький митець звернувся до проблеми жіночого щас­тя в сім'ї, намагався висвітлити реальні соціально-психологічні проблеми. Його драма «Ляльковий дім» поставила перед численними читачами та глядачами важливі питан­ня: як жити, як любити, якими бути? Ібсен підняв завісу над побутом сім'ї, щоб розібратися в секреті справжнього щастя родини, тому що від неї, на його думку, залежить гармонія світу взагалі.

Головна героїня п'єси Нора бачить сенс свого життя в ко­ханні до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її домі панує гармонія і щастя, бо вони з Торвальдом по-справжньому кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен називає дім Хельмерів «ляльковим»? На це важко відповісти відразу. Усе стає зрозумілим при вдумливому читанні драматичного твору.

Вісім років минуло відтоді, як Нора підробила підпис сво­го померлого батька, щоб позичити грошей у людини неви­сокої моралі Крогстада, аби мати можливість вилікувати сво­го чоловіка від тяжкої хвороби. Жінка нічого не сказала про це дома, бо гроші вже було віддано, а за самопожертву вона не потребувала вдячності, її таємниця - це її радість, доказ вірного кохання. Але у двері Хельмерів постукала біда. Крогстад шантажує бідну жінку, сподіваючись отримати видну посаду в банку її чоловіка. Лист Крогстада до чоло­віка Нори не тільки розкриває таємницю дружини, але й з'ясовує, хто є хто. Дізнавшись про жінчині борги, Торвальд починає непокоїтися про те, щоб його добропорядна сім'я не стала приводом до пліток і скандалів.

Злякавшись за власне майбутнє, він заговорив з дружи­ною як із злочинницею: «О, яке страшне пробудження! Всі оці вісім років . вона, моя радість, моя гордість . була ли­цемірка, брехлива . гірше . - злочинниця. О, яка бездон­на прірва бруду, потворності!» Торвальд переживає не за Нору, вона для нього вже наче перестала існувати, його непокоїть те, як зберегти імідж родини. Він навіть хоче відсторонити Нору від виховання дітей.

Крогстад, усвідомивши, що він зробив непорядно, іде в дім Хельмерів і забирає листа, кажучи, що вже ніхто і ніщо не загрожує їхній родині. Торвальд, зрадівши тако­му фіналу, стискає дружину в обіймах. Але Нора вже не та. Вона збагнула, що, прагнучи сімейного щастя, пожерт­вувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. «Лялечка» в руках Торвальда, вона не помітила, як втратила себе у собі самій.

Вона забула про те, що дім, який вибудовують на брехні, не є справжнім домом. І, мов «ляльковий» буди­нок, він упаде перед натиском долі. Ситуація, в якій опи­нилась молода жінка, трагічна, але справжньою трагедією є її життя. На питання заспокоєного Торвальда, чи по­вернеться вона до нього, Нора рішуче відповіла: «Для цього повинно статися чудо із чудес, щоб співжиття на­справді стало шлюбом».