Сторінка
1

Особливості укладання окремих договорів у інвестиційній сфері

За умов ринку державне регулювання інвестиційного процесу спрямоване на захист інтересів споживача інвестиційних товарів; регулювання здійснюється через упровадження податкових і фінансово-кредитних важелів, з допомогою ліцензування, стандартизації й нормування, застосуванням екологічного, санітарного та інших контролів, антимонопольних заходів. Усі ці вимоги мають ураховувати суб’єкти інвестиційної діяльності, що вступають у договірні відносини.

Договір — це угода сторін, що регулює організаційно-еконо­мічні та правові відносини суб’єктів інвестиційної діяльності. Він визначає відповідальність учасників угоди і юридично закріплює їхні зобов’язання.

Будь-який договір можна умовно розділити на чотири частини: преамбулу (ввідну частину); предмет договору; додаткові умови договору; інші умови договору.

Преамбула має містити такі відомості: найменування договору; дата підписання договору; місце підписання договору; повне фірмове найменування контрагента; посади, прізвища, імена, по батькові осіб, які укладають договір.

Предмет договору містить предмет договору (про що конкрет­но домовляються сторони); зобов’язання сторін за договором; ціну договору, порядок розрахунків тощо; строки виконання сторонами своїх зобов’язань; строк дії договору; відповідальність сторін; способи забезпечення зобов’язань.

Додатковими умовами договору можуть бути: підстави зміни або розірвання договору в односторонньому порядку; умови кон­фіденційності інформації; порядок вирішення суперечок між сторонами; особливості зміни осіб за договором тощо.

Інші умови договору охоплюють: законодавство, що регулює відносини сторін; особливості узгодженості між сторонами (особи, повноважні давати інформацію й вирішувати питання щодо виконання договору; строки й способи зв’язку між сторонами); реквізити сторін (поштові, банківські, відвантажувальні реквізити; адреса підприємства); кількість екземплярів договору; підписи сторін.

Зміст кожного договору може бути різний, однак основною умовою укладання будь-якого договору є чітке усвідомлення цілей, яких потрібно досягти за його реалізації та необхідність уточнити найважливіші моменти, пов’язані з його оформленням, підписанням і виконанням. Спочатку розглядаються головні питання наступної роботи, а потім її розбивають на окремі етапи з оцінкою ризиків.

Договори можуть бути як короткими, тобто з мінімумом умов (предмет договору, що включає найменування й кількість товару; його ціна; вимоги до якості; строк поставки; умови платежу), так і дуже змістовними, з великою кількістю додаткових умов.

Організація повинна мати чітке уявлення про те, чим будуть компенсуватися прогалини договору. На жаль, про це часто забувають, що призводить до збитків. У той самий час і аналіз зміс- товних (багатосторінкових) договорів не завжди дає позитивні результати.

Це викликано певними причинами.

1. Договори часто складаються за трафаретом, що недостатньо враховує предмет договору.

2. Договори приблизно одного змісту складаються незалежно від того, з яким партнером їх укладають.

3. Бажання передбачити в договорі умови на всі випадки, які можуть виникнути за його виконання, ускладнює, з одного боку, переговори за укладання договору, а з іншого, — призводить до обтяження договору великою кількістю загальних і не завжди найкращих положень[1].

Отже, договір є актом не універсальної форми, а виключно індивідуальної, спроможної надійно захистити бізнес, тому складати його потрібно для кожного випадку окремо.

За сучасних умов в Україні діє низка документів, які допомагають регулювати взаємовідносини між учасниками інвестиційних проектів, проте мають вони суто рекомендаційний характер. Це, насамперед:

1)Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджене Науково-технічною радою Укрбудархітектури Украї­ни (протокол від 15.12.93 № 9);

2)Положення про взаємовідносини організацій-генеральних підрядчиків із субпідрядними організаціями, затверджене Науково-тех­нічною радою Держкоммістобудування (протокол від 14.12.93 №4);

3)Положення про експериментальне будівництво, затверджене Наказом Мінбудархітектури від 27.12.93 № 245;

4)Положення про державне кредитування будов і об’єктів вироб­ничого призначення, затверджене Наказом Мінфінансів і Мінекономіки від 15.11.95 № 178/170 (у редакції наказу Мінфінансів та Мінекономіки від 26.06.96 № 128/79);

5)Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України, затверджене наказом Мінекономіки, Мінфінансів, Держкоммістобудування від 23.09.96 № 127/201/173;

6)Порядок кредитування будівництва об’єктів, що здійснюється підприємствами, установами й організаціями недержавної форми власності за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.98 №461;

7)Тимчасове положення про порядок передачі в державну власність частки (паїв, акцій) статутного фонду суб’єктів недержавної форми власності за отримання ними відповідних обсягів бюджетних капітальних вкладень, затверджене Наказом Мін­економіки, Мінфінансів, Фонду державного майна, Державного комітету з питань розвитку підприємництва від 15.01.99 №64-20/131-10.