Сторінка
1

Операції РЕПО по цінним паперам

План

1. Суть операції РЕПО

2. Процентний дохід від інвестування коштів в угоду РЕПО.

3. Переміщенні і зберігання цінних паперів за функціонування ринку РЕПО.

Операція РЕПО (REPO, RP-repurchase agreement) — це фінансо­ва операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї операції одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водно­час перша сторона бере на себе зобов'язання викупити вказані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зобов'язання на зворотну купівлю відповідає зобов'язанню на зворотний продаж, яке бере на себе друга сторона. Різниця між ці­нами і є тим процентним доходом, який повинна отримати сторо­на, що виступає покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині РЕПО. Ціна зворотного викупу являє со­бою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачу­ється позичальником коштів. Ставка цього процента (ставка РЕПО) розраховується на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати РЕПО як форму короткострокового кредиту, забезпече­ного цінними паперами.

Процентний дохід, який можна отримати бід інвестування коштів в угоду РЕПО, визначається за формулою:

У світовій практиці угоди РЕПО укладаються, як правило, на позабіржовому ринку, на короткий проміжок часу і на великі су­ми, тобто це операції оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій РЕПО є стандартизованими.

Що стосується переміщення і зберігання цінних паперів, то, як показує світова практика функціонування ринку РЕПО, можуть за­стосовуватись різні способи. Перший спосіб полягає у тому, що цінні папери, куплені у першій частині операції РЕПО, справді перераховуються (переказуються) покупцеві цінних паперів. У цьому випадку покупець цінних паперів у першій частині РЕПО мінімізує свій кредитний ризик. Другий спосіб передбачає пере­казування (переміщення) цінних паперів на користь третьої сто­рони, що визначило назву цієї операції — «тристороннє» РЕПО. Третя сторона, згідно з договором, має певні зобов'язання перед безпосередніми учасниками угоди. Останній, третій спосіб здій­снення операцій РЕПО вирізняється тим, що цінні папери залиша­ються у сторони, яка є продавцем цінних паперів у першій части­ні цієї операції. Продавець виступає у ролі зберігача цінних паперів для покупця. Цей епосів РЕПО традиційно називають «Довір­чим РЕПО». Він характеризується мінімальними витратами на пе­реміщення цінних паперів, а також найвищим рівнем кредитного ризику для покупця цінних паперів.

Починаючи з 1997 р. Національний банк проводить на позабіржовому ринку операції з державними цінними паперами на умовах угоди РЕПО. При проведенні цих операцій НБУ укладає з комерційним банком договір про продаж-купівлю цінних папе­рів на певний строк із зобов'язанням зворотної операції у ви­значений термін або на вимогу однієї зі сторін за ціною, обумо­вленою заздалегідь.

Згідно з нормативними документами МНУ операції РЕПО поді­ляються на три види залежно від терміну дії і порядку встановлення процентної ставки:

* нічне РЕПО. Термін дії становить один день. Процентна став­ка є фіксованою на весь період проведення операції;

* відкрите РЕПО. Термін операції в угоді не визначається. Кож­на зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення операції. Процентна ставка не є фіксованою;

* строкове РЕПО. Термін операції визначається в угоді. Ставка є постійною протягом усього терміну проведення операції.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО з купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосеред­ньої домовленості з комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО.

Починаючи з 2001 р. НБУ запровадив новий механізм рефі­нансування комерційних банків під забезпечення цінними па­перами.

Комерційні банки можуть використовувати державні цінні па­пери, що перебувають у їх власності, як предмет застави при оде­ржанні кредиту овернайт. НБУ надає кредит овернайт за постійно діючою лінією рефінансування на один день під визначену про­центну ставку за умови щоквартального укладання генерального кредитного договору між банком і НБУ.

Крім того, під заставу державних цінних паперів або врахо­ваних векселів комерційні банки можуть отримати кредит, бе­ручи участь у кредитних тендерах, що систематично прово­дяться НБУ. Під забезпечення кредиту банк може запропону­вати тільки однорідну заставу:

— або державні цінні папери, строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту;

— або враховані банком векселі, строк пред'явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після строку погашення кредиту.

НБУ приймає державні цінні папери під забезпечення кредиту за умови, що вони перебувають у власності банку — клієнта Де­позитарію НБУ і вільні від інших зобов'язань. Умовою для при­йняття врахованих банками векселів під забезпечення наданого НБУ кредиту є наявність у банків вексельного досьє на векселедавця та всіх зобов'язаних за векселем осіб, правильність складання та оформлення векселів, платоспроможність векселедавця, індосантів й авалістів та дотримання деяких інших умов.

Банки, чиї заявки задоволені за результатами проведеного те­ндера, укладають кредитний договір та договір застави з відповідним територіальним управлінням НБУ. На час користування кредитом державні цінні папери, що є заставою кредиту, блоку­ються на окремому рахунку в Депозитарії НБУ, а враховані бан­ками векселі передаються для зберігання у відповідне територіа­льне управління НБУ.

Розмір кредиту під забезпечення державними цінними папе­рами не повинен перевищувати 95% від балансової вартості дер­жавних цінних паперів та 70% від номінальної вартості врахова­них векселів.

Якщо комерційний банк не погашає кредит у строки, що пе­редбачені договором, НБУ має право реалізувати предмет застави і задовольнити свої вимоги за рахунок доходу від продажу заста­ви, тобто державних цінних паперів або векселів.