Сторінка
3

Особливості укладання окремих договорів у інвестиційній сфері

Субпідрядні договори укладаються між генеральним підрядчиком (генпроектувальником) із субпідрядними фірмами на виконання окремих спеціалізованих робіт. Прямий договірукладається між замовником і заводом-виготовлювачем технологічного обладнання. У прямому договорі може бути передбачено шефмонтаж обладнання, якщо воно того потребує. Такі договори звичайно укладаються замовником (інвестором) у разі, коли він є автором (власником) технології виробництва, передбаченого в ін­вестиційному проекті. Окремо замовник укладає договір з банком, який фінансує будівництва та виконує розрахунки між суб’єк­тами інвестування.

Для генерального підрядчика, з погляду правової організації взаємовідносин учасників, різниці між прямим (окремим) й субпідрядним договором немає.

Взаємозв’язки суб’єктів інвестиційного процесу показано на рис. 2.1.

Така складна структура взаємодії суб’єктів інвестування не сприяє нормальному функціонуванню інвестиційного процесу. Ситуація, коли укладаються десятки договорів і їхні суб’єкти одночасно є і замовниками, і виконавцями робіт, значно ускладнює процедуру їх укладання, зумовлює залежність один від одного кошторисом, що обмежений інвестиційними ресурсами замовника, потребує багато часу на узгодження і, урешті-решт, значно подовжує інвестиційний цикл.

Рис. 2.1.Схема взаємодії суб’єктів інвестиційного процесу

Так, скажімо, генеральний підрядчик або генеральний проектувальник, які узгоджують умови виконання робіт і кошторисні ціни із замовником, водночас самі стають замовниками стосовно субпідрядних фірм, які, у свою чергу, прагнуть одержати пільгові умови вироб­ництва й збільшити кошторисні (договірні) ціни на свою користь.

За цих умов на замовника покладається багато обов’язків щодо організації інвестиційного процесу. Він повинен відкрити фінансування проекту, тобто знайти кошти: вивільнити власні інвестиційні ресурси, залучити кошти інших акціонерів і компаньйо­нів, укласти угоду про кредит з комерційним банком, забезпечити свої ліцензійні права на будівництво в контрольних організаціях та місцевих органах влади; крім того, на вимоги підрядчика, замовник повинен забезпечити комплектне постачання технологічного обладнання та деяких видів матеріалів (металевих виробів, кабельної продукції, ливарних виробів, засобів оргтехніки, меблів тощо). Замовник також повинен забезпечити підрядчика на будівельному майданчику підведенням інженерних комунікацій — під’їзними шляхами, електроенергією, засобами зв’язку, водопостачанням і каналізацією, а будівельників — житлом і харчуванням (в окремих випадках).

У свою чергу, вимоги, які зумовлюються в договорах для підрядчика,— це необхідність неухильно дотримуватися проектного завдання, виконувати всі вказівки дирекції замовника, що створюються в апараті його управління й передбачені зведеним кошторисом (додаткові витрати інвестора). Згідно з договором підрядчик виконує майже всі загальнобудівельні роботи, забезпечує значну частину поставок матеріальних ресурсів для будівництва, крім тих, що замовник здійснює як самостійно, так і за окремими прямими договорами.

Замовник координує роботи, передбачені в генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими договорами, укладеними ним особисто; він не може впливати на хід робіт, що виконують субпідрядчики, які пов’язані договірними зобов’язаннями з генеральним підрядчиком. Згідно з цими договорами, як правило, на генпідрядчика покладаються обов’язки матеріально-технічного пос­тачання субпідрядчиків, а сам він, відповідно до інших угод, повністю залежить від виробників матеріалів, конструкцій і деталей або посередників, що здійснюють матеріальне забезпечення.

За командно-адміністративної системи, коли діяла багатоланкова схема управління (міністерство — главк — трест — будівель­на організація), підрядний спосіб потребував дуже великих витрат на утримання апарату управління й контролю за виконанням підрядних договорів. Передбачені в них економічні санкції стосовно великої кількості учасників інвестиційного процесу, як правило, не спрацьовували.

Водночас у країнах з розвинутою ринковою економікою вже десятки років успішно працюють інші організаційно-правові фор­ми підрядного способу виконання робіт. Як приклад, можна навести принаймні три таких організаційних форми підряду.

Перша — виконання робіт і здача підрядчиком замовнику об’єк­та «під ключ».Підрядний договір «під ключ» передбачає зобов’язання підрядчиком виконати весь комплекс поставок матеріальних ресурсів та будівельно-монтажних робіт. Підрядчик повністю відповідає за спорудження об’єкта, бере на себе всі функції замовника стосовно інших учасників інвестиційного процесу. Згідно з умовами договору, у цьому випадку замовник може брати на себе деякі обов’язки стосовно проекту (упровадження найновітнішої технології, облаштування та оздоблення об’єкта тощо), але відповідальність за введення об’єкта в дію, повністю підготовленого до експлуатації, та ще з відповідними гарантіями, безумовно, перебирає на себе підрядчик. У колишньому Радянському Союзі та останнім часом в Україні було відпрацьовано деякі нормативні акти, спрямовані на впровадження способу виконання робіт «під ключ», але цей метод дав деякі позитивні результати лише за спорудження невеликих об’єктів, переважно житла.

Інша прогресивна форма підрядного способу виконання будівельно-монтажних робіт — це створення великих підрядних угруповань — проектно-промислово-будівельних об’єднань. Такі об’єд­нання (комбінати) успішно працюють у Німеччині та багатьох інших західних країнах. Особливість цієї форми в тому, що велика будівельна фірма, яка взяла підряд на реалізацію інвестиційного проекту, виготовляє й узгоджує щодо цього проекту проектно-кошторисну документацію, виготовляє або постачає необхідні для нього матеріальні ресурси, а також виконує весь комплекс потрібних будівельно-монтажних робіт. Колись у системі Мінпромбуду СРСР спроба створення таких об’єднань виявилася марною через амбіції керівників окремих ланок виробництва, котрі мали увійти в ці об’єднання.

І, нарешті, третя форма — це створення інвестиційних консорціумів упровадження проектів, де учасники інвестиційного проекту на паритетних засадах беруть участь у фінансуванні, будівництві й експлуатації об’єкта, тобто стають власниками (у за­хідних країнах ними найчастіше є інвестор (замовник), будівельна фірма й фінансуючий банк).