Сторінка
2
Заповідники з першого моменту їхнього створення призначалися “винятково для рішення наукових і науково-технічних задач країни”. У цьому специфіка і принципова відмінність заповідників від інших форм охоронюваних територій як у нас, так і за кордоном.
При організації мережі радянських та українських заповідників в основу були положенни наукові принципи, що не утратили свого значення і в даний час.
Сутність заповідників:
· Обирані під заповідники території були в найменшому ступені змінені під впливом господарської діяльності людини
· Природні комплекси заповідників уключали рідкі види тварин і рослин (чи рідкі екосистеми)
· Заповідники служили зразками ландшафтно-географічних зон
· Території заповідників були достатні для забезпечення саморегуляції природних процесів, що відбуваються
· У першу чергу заповідалися “еталони” тих ландшафтів, яким загрожувала небезпека зникнення. Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Використана література:
1. Атлас Івано-Франківської області. – К., 1990.
2. Географічна енциклопедія. В 4-х книгах. – К., 1994-1996.
3. Природа рідного краю. – Івано-Франківськ, 1994.
1 2