Сторінка
3

З історії села Тисів

Щодо культурно-освітнього життя тисівчан, то австрій­ський уряд у 1874 році відкрив однокласову школу, яка у 1894 році була реорганізована у двокласну. Єдиним культурним і духовним осередком залишилася церква Введення Богородиці, заново збудована у 1783 році замість згорілої церкви того ж імені на Дворищі. У XIX ст. уже була каплиця Святого Миколая на горі Пікуй. В часи сталінського лихоліття вона була розібрана місцевим активом. В 1995 році на місці каплиці виросла нова споруда того ж імені. Щастило тисівчанам і на священиків, які окрім своєї пастирської місії пробуджували серед населення національну свідомість, сприяли розвитку української культури. Це перш за все Теодор Базилевич при домаганні й сприянні якого була відкрита Тисівська школа; Иосиф Грабовецький, який деякий час - аж до 1896 року відав питаннями освіти при Долинському деканаті. Це і Амвросій Крушельницький, сім'я якого пробула в Тисові майже два роки і проживала у церковній хатині, що стояла на подвір'ї нинішньої середньої школи. Згодом відомій на весь світ оперній співачці, доньці священика, Соломії виповнилося в Тисові 3 рочки. У 2002 році 16 листопада в день 50-річчя смерті співачки було відкрито пам'ятник на подвір'ї церкви Введенія.

Крім того Тисів кінця XIX — початку XX ст. пов'язаний з такими славетними особами, як Іваном Франком, Наталею Кобринською, чеським етнографом і дослідником Франтішеком Ржегоржем. Іван Франко побував у селі, коли мандрував до таємничих Скель Довбуша в Бубнищі й під враженням побаченого написав у 1884 році вірш «Бубнище». Франтішек Ржегорж досліджував патріархальні залишки сімейного побуту і публікував зібраний етнографічний матеріал у чеських часописах. Письменниця Наталя Кобринська, яка проживала в Болехові, теж часто навідувалася до Тисова, цікавлячись становищем жінок, збирала матеріали для Ф. Ржегоржа та своїх майбутніх творів.

За період 1885-1902 pp. дещо зросло населення села. На 1902 р. в селі проживало 1585 українців, 36 поляків, 6 німців, 20 євреїв. У школі навчалося 206 дітей. Перед початком Першої світової війни в селі функціонувала хата-читальня "Просвіти", осередок антиалкогольного товариства "Відродження", діяв осередок товариства "Сокіл".

Подальший соціально-економічний та культурно-освітній розвиток села перервала Перша світова війна, а село майже на чотири роки перетворилося в прифронтову зону. З перших днів війни багато юнаків-тисівчан відгукнулося на заклик Головної Української Ради стати до боротьби з Росією за визволення українців-східняків з-під російського ярма й об'єднання в єдину Українську Державу. На призивний пункт до Стрия на початку серпня 1914 року прибуло понад 50 добровольців. Але австрійський уряд побоявся дати дозвіл на формування самостійного Українського війська і дозволив сформувати тільки один легіон Українських Січових Стрільців з чисельністю 2500 чоловік. Серед УСС було двоє тисівчан: Сеньгурин Федір, один з двох. Хто не зміг потрапити до легіону УСС, пішли добровольцями в австрійську армію. Серед них Пилипів Михайло і Прокіпчин Микола. Назавжди залишилися лежати молодими на чужих землях австрійські солдати-добровольці із Тисова.

Тисівчани, як і все українське населення Східної Галичини з великим патріотичним піднесенням зустріли звістку про перемогу Листопадової революції 1918 p. y Львові та утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУHP). На захист молодої держави стали тисячі молодих юнаків, які влилися в ряди Української Галицької армії.

В період польської окупації 1919-1939 pp. західноукраїнських земель тисівчани, як і все українське населення Галичини, відчули на собі гніт польського окупаційного режиму. Польські реакційні кола поставили перед собою за мету асимілювати українське населення шляхом заборони української мови, закриття українських шкіл, ліквідацією українських громадських товариств. Але, незважаючи на все, у селі продовжував діяти осередок "Просвіти", який став центром українського культурно-освітнього життя. Діяв осередок "Сокола", а в 30-ті роки "Лугу", функціонувала українська 3-х класова школа. Навчання було важким, оскільки дошкуляли злидні і бідність. Тому більшість дітей, навчившись читати й писати, подавались в найми або підробляли сезонними заробітками на регуляції ріки та лісоповалі. Доросле населення теж перебивалося в більшості сезонними заробітками і тільки незначна частина тисівчан мала постійну роботу на Болехівській солеварні та Долинських нафтопромислах. Матеріальні нестатки змушували декого з тисівчан, як і за Австрії, шукати кращої долі за межами Галичини.

Прихід на галицькі землі радянських військ тисівчани зустріли радо, сподіваючись на визволення, хоча вже дещо і знали з тогочасних українських газет про "комуністичний рай" на Великій Україні. Наприкінці жовтня 1939 року були створені місцеві радянські органи самоврядування. Першим головою сільської ради став Д.Стаськів. Але з листопада 1940 року, коли почалася масова депортація багатих селян в Сибір, репресії проти патріотів, тисівчани зрозуміли: їх обдурили. Тому величезна кількість молоді влилася в ряди підпільної ОУН. А "перші совіти" встановлювали свою владу.

Всі діти шкільного віку були залучені до школи. Налагоджувалась діяльність інших культурно-освітніх та соціально-побутових закладів. Однак процес встановлення радянської влади був перерваний в червні 1941 року початком Великої Вітчизняної війни. В перші дні війни до червоної армії були мобілізовані молоді юнаки, як Макара П.Ф., Пилипів М.М., Стефанів П.М., Пукас В.Ю., Юхней П.В., Юхней Ф.І., Турмис М.В., Юрочко Ю.Я., Курило Г.М., Хромишин Ф.В., Уханський М.І., Бублич B.C., Яцинин М.І., Шубин І.Д.