Сторінка
2

Моє рідне село – Рибно

З розділом громадою землі почались нерівномірності у сімей поселенців. Землі стала основним знаряддям виробництва і маєтком.

У 1740 році уже начислювалось більше як 90 господарств. Ело Рибно розкинулось на віддалі 7 км. На той час землі. Майно не продавались і не купувались, а передавались як маєток в нас – лідерство.

З розвитком селянського господарства розвивалась селянська культура, побут і влада громади.

Приблизно в місяці серпні – 17.08.1772 року Рибно попадає під державну владу імперії Австрії. З цього часу всі поселення відмежовувались одне від одного границями, межею. Виникла панщина.

Селянин, який мав пів лану поля змушений був відробити понові 4 днів в тиждень. Інші – малозабезпечені і безземельні відробляли 1-2 дні в тиждень. Маєтками села володів австрієць Кандель. В 1848 році 16.V було скасовано кріпосне право. За неповними даними в 1890 р. в селі налічувалось 95 господарств з 80 жителями.

З усіх більш заможних селян виділився якийсь Гордій, пізніше його прозвали Гордійчук. Він прийшов до села не відомо звідки і поселився в долішному куті села на невеличкому наділі землі, яку йому громада віддала в користування. З часом цей Гордійчук своєю хитрістю привласнив великі наділи землі і його син Прокіп уже володів третиною земельних угідь, що належали громаді-селу. Малоземельні сім’ї віддавали в найми своїх дітей, починаючи з 7 років.

Внаслідок збільшення поселень і жителів села громада за згодою селян вирішила побудувати за громадські і селянські кошти нову більшу церкву і в 1870 р. така церква була побудована біля старої каплиці на Ватричівському земельному наділі.

На той час населення Рибного було суцільно неграмотним в той час, як в інших поселеннях – селах уже діяли однокласні школи. І тому громада на своєму вічі ухвалила побудувати невелику школу. Така школа була побудована в 1881 році. Неподалік від церкви. Це була однокласна школа, а пізніше перейшла в двох-трьох-чотирьох класну. Хто був першим вчителем даної школи не відомо. Відмо тільки те, що уже в 4-х класній школі учителем був Крутерин, а після нього Сінітович.

В школі навчали дітей арифметики, української мови і релігії.

В 1900 році в селін налічувалось286 господарств сімей, з 630 жителями, де утримували 80 пар волів, 60 пар коней.

Уже 1990 року в селі діяв млин на 2 камені, тартак з одним гатром, шинк, кооперативна крамниця, хата-читальня, гміна. До хати-читальні, яка була в приміщенні гміни, вечорами, переважно зимою сходились селяни. Тут були твори Шевченка, Франка, Руданського, Хоткевича та інших письменників, а також газети. Більш грамотніші читали, а інші слухали.

В 1910 році в селі нараховувалось 310 господарств з яких найбагатшими були Городійчуки, Гарасим’юки та Попенюки, які займали майже половину земельних угідь, решта приблизно 20 відсотків називались середняки, а 60 відсотків бідняки в яких в господарстві було по пів і менше морга землі, 10 відсотків селян булозезземельними і наймитували в багачів.

Такий стан в селі змушував селян покидати рідні домівки і їхати в світ за очі шукати кращого життя. І тому до1914 року з села виїхало в Канаду, Америку, Аргентину і інші країни більше як 100 чоловік.

В серпні 1914 року вибухнула війна. Причиною цієї війни було вбивство австрійського принца Фернанта в Боснії. Австрія розпочала війну проти Росії, Італії та інших країн, що були в союзі з цими державами. На австрійську війну було силоміць забрано 80 чоловік. З них повернулось тільки 20. Один з них інвалідом без ноги Кисилиця Михайло. Австрія з своїм примітивним економічний станом не змогла воювати проти інших держав. В 1917 році в Росії вибухнула велика Російська революція де було повалено царський уряд Миколи ІІ. В листопаді 1918 року в Галичині було проголошено Захід6ну Українську Народну Республіку, яка проіснувала лише до травня 1919 року.

В 1919 році до села зайшли війська Румунії, а серпні цього року село як і всю Галичину окупувала Польща. В селі стали поселятися поляки. Основне заселення поляків проводилось в горішньому куті села – 20 сімей. Виникли нові податки.

Незважаючи на тяжких гніт – село по можливості розвивалось. Уже в 1920 році в селі працювало більше 10 ремісників – шевці, кушнірі, ковалі, римарі, столяри, теслярі і інші.