Сторінка
3
У республіканський період діяльність юристів мала практичний характер і виражалася в редагуванні формальних актів (cavere), у керівництві веденням судових справ (agere), у дачі рад (respondere). По уривках творів, що дійшли до нас, республіканських юристів і посиланням на них пізніших юристів варто визнати, що вже тоді юридична техніка досягла досить високого рівня.
Діяльність старих республіканських юристів виражалася, насамперед, у тлумаченні права.
Ita in civitale nostra aut iure, Так і в нашій державі (правосуддя)
id est lege, constituitur, aut чи будується на підставі права,
est proprium ius civile, quod тобто писаного закону, чи діє
sine scripto in sola prudentium власне цивільне право, що
nterpretatione consistit установлюється без запису, одним
(d.1.2.2.12. Pomponius). тлумаченням знавців права.
У цих словах, сказаних римським юристом Помпонієм, підкреслена творча роль римського тлумачення законів і його значення як джерела римського права. Так, шляхом тлумачення 12 таблиць були вироблені інститути емансипації дітей від батьківської влади, спадкування за законом і багато чого іншого. Цим же шляхом розвивалася велика частина інститутів цивільного права. Древнє тлумачення III-II ст. до н.е. трималося суто на словесній формі, у якій наділялися закони чи угоди. Цицерон цей стан і метод малює наступними словами – veteres verba tenuerunt – древні трималися за слова, підкреслюючи цим весь консерватизм старих методів тлумачення права.
Поряд із практичним характером діяльності старих республіканських юристів їхня літературна діяльність виражалася в коментарях до законів 12 таблиць. З цього приводу можна відзначити коментар Элія Пета Ката, що складався з трьох частин: пояснення тексту, тлумачення юристів і позовних формул. Більш пізні твори Марка Порція Катона – батько і син, дають у своїх коментарях узагальнення практики і ряд юридичних правил. Пізніше з'явилися систематичні коментарі по окремих системах преторського і цивільного права. Першим укладачем першого докладного викладу цивільного права був Квінт Люцій Сцевола, що викладав у юридичній школі. Його робота була викладена в 18 книгах.
З інших республіканських юристів слід зазначити марка Манілія, Марка Юнія Брута і Публія Муція Сцеволу, про яких пізніші юристи говорили, що вони заснували римське цивільне право. Видатним юристом був також Цицерон.
Особливого розквіту римська юриспруденція досягла в період принципату (I-III ст. н.е.), що визнається як класичний. Саме в цю епоху право приватної власності, досягло свого найвищого розвитку, що обумовлювалося широким розвитком діяльності юристів.
Мета, що стояла перед юристами класичної епохи, відрізнялася великою складністю. Класові протиріччя в цей період усе більше поглиблювалися і загострювалися, повстання рабів прийняли такі форми і розміри, що весь рабовласницький лад виявився в небезпеці, і були потрібні надзвичайні заходи для забезпечення панування верхівки рабовласницького класу. Безперервно росли протиріччя між різними угрупованнями вільного населення. З іншого боку, ріст державної території, розширення торгового обороту, розвиток і ускладнення всіх господарських відносин викликали необхідність відповідних змін правової надбудови. Необхідно виявити гнучкість і дозволяти знову виникаючі питання в інтересах пануючого класу, у першу чергу – з метою закріплення необмеженого права власності рабовласників на рабів і права власності на землю.
Класичні юристи успішно справилися з завданнями, що стояли перед ними. Вірні своєму практичному напрямку, вони у своїх коротких і дуже чітких рішеннях окремих спірних випадків задовольняли нові запити життя відповідно до інтересів пануючого класу. При цьому нерідко виявлявся консерватизм, властивим римським юристам. Але, поряд з цим, у їхнє діяльності виразно позначався і новий прогресивний початок, що було засновано на відшуканні волі чи закону сторін.
Scire leges non hoc est verba earum Знати закони – це не значить триматися
tenere, sed vim ac potestatem за їхні слова, але (розуміти) їхню силу
(D.1.3.17) і значення (міць)
Відходячи від старого, строго цивільного права, нове тлумачення спрямувалося в напямку пошуку aeguum et bonum – справедливого і доброго. Це нове тлумачення спиралося на зародки тодішньої науки. Риторична теорія тлумачення права до кінця республіки ввійшла в систему навчання, досягла зрілості і вплинула на римську юриспруденцію. Примикаючи до аристотелевської науки і ставлячи собі метою навчити своїх учнів логічному тлумаченню, вона енергійно протестувала проти старого формалізму і буквального тлумачення.
У республіканську епоху не існувало юрисконсультів і зацікавлені осіби звичайно зверталися до тих, кому довіряли. З метою залучення на свою сторону авторитетного стану юристів, Август і його приймачі, надали деяким найбільш видатним юристам – право давати офіційні консультації з доручення імператора, у відповідь на запити, що зверталися до імператора. Persona (відповіді) таких привілейованих юристів мали таку ж силу, як і власні імператорські тлумачення, і були обов'язкові для суддів. Такого ж погляду на роль юристів дотримував і імператор Адріан. Відповідь юриста могла складатися з одного слова так чи ні.
Розквіт діяльності юристів відноситься до I-III ст. – епохи початку принципату. Саме в цей період юристи написали ряд творів у виді коментарів, консультацій до цивільного права, до преторських едиктів, з'явилися монографії і навіть підручники.
У «Дігестах» Юстиніана відтворювалися висловлення юристів про необхідну оборону, про відповідність покарання злочину, про те, що немає провини там, де немає винного наміру, кожен незасуджений розглядався як невинний.
В другому столітті нашої ери юрист Клавдій Сатурнін розробив у допомогу суддям сім пунктів судоррозбору: причина злочину, особистість злочинця і потерпілого, місце, час, якість, кількість, наслідки. Однак судді – чиновники дотримували обвинувального ухилу і не завжди вважали потрібним підкорюватися цим рекомендаціям. При оцінці ваги злочину чи правопорушення в судовому розгляді вважалося дуже важливим знайти намір, наявність злої волі, обмежити провину від злочинної недбалості, необережності, впливу нездоланних сил і т.д. «Де є провина, там є відплата». Велике значення надавалось наміру, злій волі. Цицерон указував: «Погрішить дух, а не тіло, де немає наміру, там немає провини». З цього можна зробити висновок, чим зліша воля, тим сильніше повинне бути покарання. Добровільне визнання зм'якшує провину. Знаменита формула «Без закону немає злочину, немає покарання» стала прислів'ям.
Завантажити реферат