Сторінка
2
Так, формаційна класифікація має з точки зору юридичної науки той недолік, що вона «розкладає по полицям» усі суспільні явища в цілому, і тому не враховує специфічних особливостей права. Теорія права зацікавлена в такій класифікації, яка б враховувала характер і сутність права, як специфічного суспільного явища, і виходила б із особливостей права.
Найбільш ближче до потреб права, виділення правових систем, яке здійснюється наукою порівнюючого права. Краще за все така класифікація проведена відомим компартивістом Р.Давідом. Він виділив слідуючі правові системи (або як він висловлювався, «правові сім’ї»):
· Романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, Турція).
· Англо-саксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші).
· Релігійно-правові (країни, які мають в якості державної релігії іслам, індуїзм, іудаїзм).
· Систему звичайного права (екваторіальна Африка, Мадагаскар).
· Соціалістичну ( В’єтнам, КНДР, Куба).
В якості класифікаційних прикладів були використані перш за все джерела права і методи роботи юристів (законодавців і суддів), далі принципи права і його структура. Природньо, така класифікація адаптована переважно для права, створена для права, тому вона може бути використана для пошуку праворозуміння.
Таким чином, існує декілька точок зору на класифікацію правових систем сучасності і недалекого минулого.
Сучасні правові системи.
В стародавньому світі найбільш розвинутою правовою системою було римське право, юриспруденція Древнього Риму. Рецепція римського права стала головною складаючою частиною формування в середньовічній Європі романо-германської правової системи, «правової сім’ї». Свої цінності, особливості притаманні правовій системі, яка сформувалась в Англії і яка стала основною сім’єю загального права. На формування індуського, іудейського, а також мусульманського права вирішальний вплив справила релігія.
Розглянемо більш детально основні правові сім’ї.
Романо-германська правова система.
Одна із основних правових систем сучасності є романо-германська правова сім’я. Це яскравий приклад того, як всередині одного історичного типу існує декілька різноманітних правових систем. Романо-германська правова сім’я об’єднує правові системі багатьох держав сучасного світового суспільства. Існує вона на європрейській території в країнах латинської (Італія, Іспанія, Португалія, та ін.) та романо-германської (Франція, Німеччина, Швеція, та ін.) мовних груп. Крім цього, до цієї правової сім’ї відносяться правові системи держав Латинської Америки, значної частини Африки, країн Близького Сходу. В багатьох країнах, наприклад, в Японії, можемо помітити вплив цієї правової системи.
Характерною особливістю романо-германської правової сім’ї є те, що вона спирається на нормативно-правові акти, які як правило кодифіковані. На таких кодифікованих основах законодавства засноване право Франції, Німеччини, Іспанії, Італії та ін.
На саме становлення романо-германської правової системи вплинуло право Древнього Риму, і зараз вона існує на запозичених із Римського права основних поняттях, правових інститутах.
Економічний, соціально-політичний розвиток суспільства є головним джерелом становлення національної правової системи. В країнах Європи, які тяжіють до романо-германської правової системи, такими умовами стали: феодальна роздробленність, формування централізованих держав, становлення буржуазії, як панівного класу. Тут стали керувати за допомогою законів і кодексів, в яких чітко визначалось: що не заборонено, то дозволяється. В цьому міститься особливості романо-германської правової системи.
Важливим джерелом романо-германської системи права виступаэ закон. Закони приймаються парламентами країн системи, мають вищу юридичну силу и розповсюджуються на всю територію держави, на всіх її громадян. Згідно романо-германської доктрини закони розподіляються на конституційні і загальні. У всіх країнах системи закріплені принципи пріорітету конституційних законів над загальними Крім законів в країнах романо-германської системи приймається багато підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри та багато інших.
Другим джерелом романо-германського права є звичай, який виступає в якості додатку до закону. Крім цього, звичай виконує функцію стримування протирічь, несправедливості законодавчих рішень.
Своєрідно положення звичаїв в системі джерел романо-германського права. Вони можуть діяти не тільки як додаток до закону, але й поряд із законом. Можливі ситуації, коли традиції займають положення «проти закону» (наприклад в Італії, у навігаційному праві, де морський закон переважає над нормою громадянського кодексу). В цілому, сьогодні за рідким виключенням, традиції втратили характер самостійного джерела права.
Третім джерелом романо-германського права, з відповідними застереженнями, може бути визнана судова практика. По питанню судової практики, як джерела романо-германського права позиція доктрини вельми суперечлива. Не дивлячсись на це, можна зробити висновок про можливість зарахування судової практики до числа допоміжних джерел. В першу чергу це стосується «касаційного преценденту». Касаційний суд - це вища інстанція,і тому по суті, «просте» судове рішення, засноване, наприклад, на аналогічному чи загальному принципах, благополучно минувши «касаційний етап», може сприйматися іншими судами при вирішенні схожих справ, як фактичний прецедент. Тут можна казати про судовий прецедент як деяке виключення, яке не доторкується початкового принципу верховенства закону. Також є принципово важливим і те, що суди не перетворюються в законодавця.
Завантажити реферат