Сторінка
4
Зростання числа законів загострило проблему систематизації. Загальна правова система - традиційний представник правових систем, які визначаються як «некодефіковані». Тут до сих пір мова йде лише про системтизацію шляхом консолідації - процеса об’єднання законодавчих положень по одному питанню в єдиний акт. Зростання писанного права в сучасний період, проходить не тільки за допомогою статутів, але і в значній мірі, шляхом підзаконної нормотворчості.
Крім того, деяку роль у правовому житті систем загального права відіграють традиції, доктрина і розум. Ці допоміжні джерела права знаходять застосування при заповненні пропусків у діючому праві. Можна сказати, що і саме загальне право характеризується як вираження розуму.
Отже, в процесі розповсюдження у світі - перш за все завдяки колоніальній політиці Англії - загальне право стало однією із найбільших правових систем світу. В результаті, сьогодні майже третя частина людства проживає в значній мірі за нормами англійського права.
Релігійно-правові системи.
Релігійні системи існують в багатьох країнах. Р.Давід пише про ці системи: «можна навіть засумніватися тому, що вони являються правом. В більшості з них, якщо не у всіх, акцент робиться на обов’язки, які покладаються на праведну людину, а поняття суб’єктивного права відсутнє. Термін «право» використовується в цих системах тільки за відсутністю кращого терміну» (Давід Р. Указ.соч.стр.44-45).
Правові системи цих країн не мають тої єдності, яка властива раніш охарактеризованим правовим системам. Однак вони мають багато спільного по суті і формі, всі вони засновані на концепціях, які відрізняються від тих, що владарюють у західних країнах. Звичайно, всі ці правові системи в якійсь мірі переймають західні ідеї, але в значній мірі залишаються на позиціях, на яких право розуміється зовсім інакше і не покликано виконувати ті ж функції, що і в західних країнах. Вважається, що принципи, якими керуються не західні країни, бувають двох видів:
1. Визнається більша цінність права, але само право розуміється інакше, чим на заході, і має місце сплітіння права і релігії.
2. Відкидається сама ідея права,і стверджується, що суспільні відносини повинні регламентуватися іншим шляхом.
До першої групи відносяться країни мусульманського, індуського, і іудейського права, до другої - країни Далекого Сходу.
Мусульманське право
Мусульманське право як система виникла ще в VII-X cт. в Арабському Хамефаті. Основний зміст мусульманського права - витікаючі із ісламу правила поведінки віруючих і покарання (звичайно релігійного змісту) за невиконання даних правил. Мусульманське право поширюється тільки на мусульман. Але все рівно, навіть в тих країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно доповнюється законами і традиціями, кодифікується і модифікується e зв’язку з виникаючими новими суспільними відносинами. Внаслідок цього, виконується релігійне мусульманське право і право мусульманських держав.
Характерною рисою мусульманського права є те, що воно представляє собою одну із багатьох сторін релігії іслама, яка встановлює визначені правила і об’єкт вірування, а також вказує віруючим на те, що можна робити, а що не можна. Шлях напрямку (“Шар” чи “Шаріат”) і складає саме мусульманське право, а воно вже і диктує мусульманину правила поведінки у відповідності з релігією. В основі мусульманського права лежить чотири джерела:
1. Священна книга Коран, складена із висловлювань Алаха, котрий звертається до останього із пророків і посланців, Магомета.
2. Сунна - збірник традиційних правил, які торкаються дій і висловлювань Магомета, відтворені цілим рядом посередників.
3. Іджма - конкретизація положень Корану у викладені видатними вченими-ісламістами.
4. Кияс -роздуми про ті явища життя мусульман, які не охоплюються попередніми джерелами мусульманського права.
Цікавим є той факт, що норми Шаріату виконуються населенням мусульманських країн і сприймаються як обов’язкові правила поведінки.
В країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, цю роль грають Коран, Сунна, Іджма і Кияс.
Мусульманські юристи і богослови вважають, що врегулюванню нормам Корану і Шаріату підлягають як релігійна , так і етична сторони суспільного життя, взаємовідносини громадян як між собою, так і з державою. Вони стверджують, що ці норми, освячені волею Алаха, найбільш сильні за своєю дією, чим конституційні норми, написані людиною. Наприклад, в Саудівській Аравії немає писаної Конституції, її місце займає Коран.
Також можна відмітити, що норми мусульманського права мають відносну незалежність по відношенню до постулатів ісламу. Так поряд з писаним правом – шаріатом – в мусульманських країнах діє і звичайне право – адати.
Правові системи різних мусульманських держав, не дивлячись на їх спільність у головному, мають і істотні відмінності в структурі права, правових закладів, правовій культурі, правового регулювання.
Великий вплив на розвиток правових систем мусульманських держав в наш час роблять правові системи Заходу - романо-германська і загального права. Так, поряд з комплексом мусульманських норм “особистого статусу” (правосуб’єктивність, шлюб, заповіт, наслідування), в них сформувалися такі галузі права, як цивільне, торгове, судово-процесуальне, кримінальне. Проводиться систематизація законодавства, удосконалюється організація і діяльність судів.
Інші реферати на тему «Історія, теорія держави і права»:
Теорія держави
Концепції правової держави
Законність та правопорядок
Форми (джерела) права. Конституційні права і свободи людини і громадянина. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству (установі, організації)
Суверенітет української держави: загальні ознаки