Сторінка
2

Джерела і основні риси права в україні першої половини 19 віку, та початок 20 в.

Аналіз проекту Зводу показує, що законодавець нама­гається витіснити місцеве законодавство нормами загальнопросійського права. Звід побудовано таким чином, щоо російське законодавство виступає в ньому джерелом права, яке регулює найбільш важливі суспільні відносини, а місце­ве право — як таке, що регулює окремі правовідносини. Ця мета досягається шляхом повної ідентичності системи законів Російської імперії і "Зводу місцевих законів за­хідних губерній". Після затвердження Звід планувався до введення в дію на Правобережній Україні, але на цей час перемагає тенденція єдиного для всієї імперії законодав­ства, в якому не було місця для місцевихзаконів. У 1840 — 1841 роках на Україну розповсюджується загальноросійське цивільне і кримінальне законодавство. В Правобережній Україні місцеве право було скасоване беззастережно. В Полтавській і Чернігівській губерніях указом від 15 квітня 1842 року вводиться загальноімперське законодавство з судочинства. При підготовці другого видання Зводу законів Російської імперіїв 1842 році в 10-й том було внесено ряд норм з "Зводу місцевих законів західних губерній" (голов­ним чином, це були норми III Статуту 1588 року) для їхньо­го застосування в Полтавській і Чернігівській губерніях. Таких норм налічувалося 53 з 3979. Вони регулювали спадкові і сімейні відносини.

2. СУД І ПРОЦЕС

На початку XIX ст. судова система в Україні не була єдиною. В Слободсько-Українській, Херсонській, Катерино­славській і Таврійській губерніях судова система була при­ведена у відповідність з судовою системою Росії. До скла­ду судової системи в цих губерніях входили губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду), які були другою і апеляційною інстанцією для судів нижчого рівня. Над становими були совісні і придворні суди, які були ство­рені на рівні губерній.

Голови палат цивільного і кримінального суду призна­чалися. Палата кримінального суду розглядала в першій інстанції справи про посадові злочини, пожежі, порубки лісу і інше. Палата цивільного суду — справи про нерухоме майно в різних губерніях, спори про власність у містах.

Совісні суди розглядали "колдовські" справи і справи про злочини божевільних та неповнолітніх, а із цивільних справ — майнові суперечки між родичами. Рішення со­вісного суду не мали примусової сили і були розраховані на виконання на основі примирення сторін. Придворні суди не були обов'язковими для кожної губернії. Вони розгля­дали кримінальні і цивільні справи осіб, станову належність яких було важко визначити, а також справи чиновників і військовослужбовців, що тимчасово знаходилися в тому чи іншому місті в справах служби. Необхідність і склад цьо­го суду визначалися губернатором.

Судами першої інстанції були земські суди в повітах (для дворян і селян), а в містах — магістрати і ратуші (для купців і міщан). В Одесі в 1808 році був створений комер­ційний суд.

Земські суди розглядали цивільні і кримінальні спра­ви, проводили слідство і здійснювали виконання рішень та вироків.

У правобережних губерніях, а також Полтавській і Чер­нігівській структура судової системи була іншою. Так, судо­ву систему в Волинській, Київській і Подільській губер­ніях очолював Головний суд, який являвся апеляційною інстанцією для нижче стоячих судів — повітових, підков морських, магістратських і ратушних судів. Він складав­ся з двох департаментів — цивільних і кримінальних справ. Департаменти проводили як роздільні засідання, так і об'єднані. На вироки і рішення Головного суду апе­ляції та скарги подавались у Сенат. Повітовий суд був становим судом для дворян і селян. До його складу вхо­дили голова (суддя), два підсудки (асесори), нотарь (писар). У розпорядженні повітового суду знаходилося четверо воз­них, у компетенцію яких входили за дорученням суду роз­гляд справ про потрави, порубки лісу, оцінка і стягнення нанесених збитків. Підкоморський суд — становий суд першої інстанції в земельних справах. Компетенцією підкоморських судів був розгляд земельних спорів. До їхнього складу входили підкоморій, комірник і возний.

У містах судовими органами були магістрати і ратуші. Магістрати складались, як правило, з двох голів і чоти­рьох ратманів, які вибиралися міським населенням. Апе­ляційною інстанцією для міських судів був також Голов­ний суд. При магістратах функціонували совісні суди. Ма­гістрат розглядав цивільні та кримінальні справи жителів міста.

У відповідності з III Статутом Великого князівства Ли­товського виконання судових вироків було покладено в повітах — на повітові суди, в містах — на міські. В 1812 році було введено єдиний по всій імперії порядок вико­нання судових вироків: вони були передані в містах — міській поліції, в повітах — нижнім земським судам.

Судова система Лівобережної України по місцевим особ­ливостям була подібна до судової системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією тут був Генераль­ний суд, який мав таку ж компетенцію, як і Головний суд на Правобережжі. Генеральний суд складався з двох де­партаментів, які були укомплектовані генеральним суддею, двома ратниками (призначалися урядом) і п'ятьма засіда­телями (вибиралися від дворян кожні три роки).

Діяльність всіх судів в Україні була підконтрольна губернаторам. Вищою судовою інстанцією був Сенат.

Протягом 30-х років XIX ст. ліквідуються місцеві особ­ливості судової системи України. В 1832—1834 роках були скасовані підкоморські і міські суди.

Генеральний і Головний суди були перетворені в пала­хти кримінального і цивільного судів, голови яких призна­чались імператором з подання міністра юстиції, а радники призначалися міністром юстиції.