Сторінка
6
Головне управління імперської безпеки (РСХА) - було створене 27 вересня 1939 року. Було одним з 12 головних управлінь СС. З вересня 1939 по травень 1942 років РСХА очолював групенфюрер СС Гейдріх, а після його смерті - Кальтенбруннер. Головною задачею РСХА в умовах розпочатої війни та перспектив розширення панування "Третього рейху" була координація дій ЗІПО (поліції безпеки) та СД. На першому етапі свого існування РСХА складалось з декількох управлінь, що займались різними проблемами:
1 - адміністративні та юридичні питання;
2 - систематичний політичний аналіз змісту публікацій з ціллю ведення психологічної війни;
3 - контроль за особливо важливими сферами внутрішнього життя суспільства і партії. В свою чергу поділялось на чотири відділи: культури, населення, суспільного життя та економіки;
4 - державна таємна поліція Гестапо. В його завдання входило виявлення ворогів "Третього рейху" та боротьба з ними;
5 - кримінальна поліція рейха (КРІПО), її завданням була боротьба зі злочинністю. Складалась з чотирьох відділів: кримінальна поліція і превентивні міри; репресивна кримінальна поліція, злочини та правопорушення; дізнання і розшук; Інститут криміналістики ЗІПО (Гестапо і КРІПО);
6 - служба зовнішньої розвідки СД.
Восени 1940 року відбулась подальша реорганізація РСХА. 1 управління прийняло на себе кадрові питання, систему навчання та організації СД і ЗІПО. Було створене нове 2 управління, яке займалось господарсько-адміністративними справами та постачанням. 2 управління було перетворене в 7 управління, котре займалось аналізом ситуацій в тій чи іншій сфері, воно виконувало роль цензора вихідних публікацій рейха.
СА - штурмові загони, напіввійськові з’єднання нацистської партії, почали утворюватись в Німеччині з серпня 1921 року. Були знаряддям фізичної розправи з супротивниками нацистського режиму і насамперед комуністами. У 1931 році СА налічували приблизно 100 тис. чоловік, у 1932 - 400 тис., а на початку 1934 - приблизно 3 млн. чоловік. Після приходу Гітлера до влади штурмові загони СА були перетворені в допоміжну поліцію, несли охорону в концентраційних таборах, здійснювали декотрі види військової та напіввійськової підготовки.
СД - нацистська секретна служба безпеки, розвідувальне управління СС. Утворена у 1934 році, спочатку з метою забезпечення безпеки Гітлера і нацистського керівництва. Перший час СД була як допоміжна поліція, яка підпорядкована нацистській партії. Теоретично СД підпорядковувалась міністру внутрішніх справ, на практиці вона повністю підпорядковувалась Гіммлеру. Як і Гестапо, займаючись в основному питаннями внутрішньої безпеки "Третього рейху", СД тим часом була самостійною службою. Органи СД займались дослідженням і підготовкою експертиз і матеріалів загального характеру - плани опозиційних партій та течій, сфери їх впливу, системи зв'язків і контактів, вплив окремих нелегальних організацій і таке інше. У розпорядженні СД опинилась розгалужена інформаційна мережа в середині країни та за кордоном, досьє та особові справи на супротивників нацистського режиму.
Гестапо - тайна державна поліція "Третього рейху", призначена для боротьби з супротивниками нацистського режиму, що стала символом нацистського терору. 26 квітня 1933 року Геринг опублікував спеціальний декрет, яким створювалась таємна державна поліція, підпорядкована особисто йому. Були видані спеціальні інструкції, в яких наказувалось всім чиновникам слідкувати за характером виказувань державних службовців, повідомляти міністерству про будь-яку критику та вводилась практика донесення серед робітників та службовців. 10 лютого 1936 року Геринг, як прем'єр-міністр Прусії, підписав текст наказу, який назвали потім основним законом Гестапо. Він проголошував, що Гестапо доручається розслідування діяльності усіх ворожих державі сил на всій території; в ньому також говорилося, що накази та справи Гестапо не можуть підлягати розгляду адміністративними судами. В червні 1936 року імперським керівником Гестапо був призначений Гіммлер. Декретом від 17 червня 1936 року гестапо був наданий законний статус. Після створення РСХА Гестапо ввійшло до нього в якості 4 управління. З цього моменту і до кінця "Третього рейху" гестапо очолював Мюллер. Його центральна служба складалась з 1500 співробітників. Внутрішня структура Гестапо налічувала п'ять відділів:
А - боротьба з супротивниками нацизму, здійснював заходи проти саботажу та заходи загальної безпеки;
В - нагляд за політичною діяльністю католицької та протестантської церков, релігійних сект, євреїв, франкмасонів та опозиційних течій молоді;
С - картотека, друк, складання досьє, а також превентивні арешти та слідкування;
D - справи окупованих територій;
Е - контррозвідка, боротьба зі шпигунством.
Після реорганізації у 1943 році Гестапо як 4 управління РСХА отримало назву "Виявлення та боротьба з супротивником". Сфера діяльності залишилась без змін, був створений відділ F, що складався з двох секторів: прикордонної поліції та бюро паспортів. У боротьбі з супротивниками нацистського режиму Гестапо широко застосовувало катування над заарештованими. З кожним роком зростала кількість розстріляних заложників. По всій Німеччині та на окупованих нею територіях створювалась широка агентурна мережа з осіб, котрих вдалось зламати за допомогою фізичного та психологічного тиску, різних форм шантажу та загроз. Після розгрому "Третього рейху" Гестапо у 1945 році було визнано поза законом.
Міжнародний військовий трибунал в Нюрнберзі у 1946 році визнав всі каральні органи фашистської Німеччини злочинними організаціями. Більшість з їх головних організаторів та керівників були засудженні до смертної кари та різних строків ув'язнення за злочини перед людством.
5. Висновки
Майже без переходу, немов одна мить змінила іншу, зі смертю Гітлера і капітуляцією зник і націонал-соціалізм, ніби він був лише рухом, станом оп'яніння та катастрофою, який він же й породив. Ще раз з'ясувалось, наскільки націонал-соціалізм - та і фашизм взагалі - по своїй суті залежав від переважаючої сили, амбіційності, тріумфу, і яким непідготованим він був, по суті, на момент поразки. Недарма ж вказувалось на те, що Німеччина була єдиною країною, що не породила ніякого руху Опору. Ця відсутність не в останню чергу наглядно простежується в поведінці провідних діючих осіб і функціонерів режиму. Насамперед хід Нюрнберзького процесу продемонстрував явні спроби ідеологічно дистанціюватися від того, що відбувалось, а злочинні діяння зменшити чи оспорити, щоб в кінцевому результаті все - насильство, війна, геноцид - набуло характеру якогось страшного і прикрого непорозуміння. Все це допомагало створенню враження, нібито націонал-соціалізм зовсім не був явищем, що охоплювало цілу епоху, а був породженням жаги влади у одної конкретної людини, а також комплексу почуттів заздрості та зневаги у одного неспокійного, що прагнув завоювань, народу, бо якщо б націонал-соціалізм мав глибші корені в свій час і був одним з неодмінних рухів його, то воєнна поразка на змогла б усунути і так круто витіснити його в забуття. Але ж він всього лиш за якісь-то дванадцять років надав світові новий вигляд, і вочевидь, що такі потужні процеси не можуть бути достатнім образом пояснені капризом одиночки, котрий дорвався до влади. В такому вигляді ще раз постає роль та значення Гітлера по відношенню до оточуючих його сил: існував гігантський, невпорядкований потенціал агресивності, страху, самовіддачі та егоїзму, що лежав у спокої і потребував тільки того, щоб якесь владне явище збудило, сфокусувало та використало його. Однак Гітлер був не тільки фігурою, що б'єднувала так багато тенденцій часу; в ще більшій мірі він і сам надавав подіям їх напрямок, масштаби та радикальність. Сприяло йому при цьому ще й те, що його думки не були обтяжені якими-небудь попередніми умовами і що буквально все - антагонізми супротивників, партнерів по спілці, нації, ідеї - він також холоднокровно, як і маніакально підкоряв своїм цілям. Його екстремізм відповідав тій внутрішній дистанції, котрі він зберігав по відношенню до всіх сил. Змісту та правоти того, що здійснилося, він не усвідомлював зовсім. Саме таким чином йшов він на здійснення своїх замислів. В той же час як інші державні діячі враховували реальність існуючого співвідношення сил, він відштовхувався від чистого місця: саме так, як почав він не дивлячись на існуюче проектувати новий мегаполіс Берлін, планувалась і ним повна перебудова Європи та всього світу. Не звертаючи увагу на кордони на географічній карті Європи, що закріплені в результаті війн та зміни співвідношення сил, він переробив цю карту на свій лад, зруйнував держави та допоміг піднятися новим силам, визвав революції та поклав край століттю колоніалізму. Оскільки фашизм занурюється своїми коренями в почуття кризи епохи, він бере свій кінець тільки разом з епохою. Так як він значною мірою являє собою реакцію та відчайдушний оборонний рефлекс, то його природі належне, що передумови, на яких він базується, і є всього лиш передумовами, тобто фашистські рухи потребують більше, чим інші політичні угрупування, видатного вождя. Саме він акумулює всі негативні емоції, називає по імені ворогів, перетворює депресію в оп'яніння та призводить безсилля до усвідомлення ним своєї сили. До найбільш значних досягнень Гітлера і відноситься як раз те, що він зміг вгадати великі перспективи в кризі нерві та використати їх; як ніхто інший, зумів він підкорити собі ідеологічні та динамічні можливості міжвоєнних років. Але з його кінцем все це неминуче рухнуло, і зведені в ступінь, сфокусовані та цілеспрямовано введені у дію почуття негайно повернулись до свого розслабленого, невпорядкованого початкового стану.
Завантажити реферат