Сторінка
5
4. Каральні органи, як головна опора фашистської диктатури
"Нацисты создали мощный террористический аппарат, который начал складываться еще до прихода их к власти. В 1920 г. возникли первые вооруженные отряды - "служба порядка" фашистов, которой отводилась роль охраны фашистских сборищ. Использовались, однако, эти отряды чаще всего для создания беспорядков на митингах левых сил, для нападения на рабочих ораторов и пр.".[8] Терористичний апарат, який складався з каральних органів, таких як Абвер, СС, СА, СД, РСХА, Гестапо, був головною опорою фашистської диктатури.
Абвер - орган військової розвідки та контррозвідки нацистської Німеччини. Створений у 1919 році урядом буржуазної Веймарської республіки, коли генерал фон Шлейхер зібрав усі секретні служби під ведення міністерства оборони. Оскільки умови Версальського договору 1919 року не припускали створення у Німеччині розвідувальних органів, на Абвер формально покладались функції воєнної контррозвідки у збройних силах. З 1933 року Абвер знаходився у постійному конфлікті з нацистськими спецслужбами СД і Гестапо. З січня 1935 по 1944 роки на чолі Абвера стояв досвідчений розвідник адмірал Канаріс, котрий активно сприяв перетворенню Абвера в найважливіший інструмент гітлерівської політики. У 1938 році Абвер був реорганізований в Управління розвідки та контррозвідки Верховного головнокомандуючого збройними силами Німеччини (ОКВ). Абвер повинен був забезпечити секретність військових приготувань Німеччини. Центральний апарат Абвера складався з 5-ти головних відділів, безпосередньо підпорядкованих начальнику Абвера. 1-й відділ займався організацією розвідки за кордоном, добував інформацію про воєнно-економічний потенціал ймовірного супротивника. 2-й відділ керував організацією диверсійної діяльності за кордоном та в тилу військ супротивника. Головні задачі 2-ого відділу: підрив морального духу армії та населення країн-супротивників, знищення або захоплення особливо важливих воєнних та промислових об'єктів, здійснення терористичних операцій, дезінформація політичного та військового керівництва супротивника. 3-й відділ Абвера очолював військову контррозвідку та вів політичний розшук у збройних силах і військовій промисловості Німеччини. В його склад входили підвідділи, які займалися контррозвідкою в сухопутних військах, ВМС, ВПС, охороною секретів і боротьбою з саботажем у військовій промисловості, дезінформацією іноземних розвідок, контррозвідкою за кордоном (проникнення в розвідувальні служби інших держав, виявлення їх планів і діяльності у відношенні до нацистської Німеччини). 4-й відділ, що взаємодіяв з міністерством іноземних справ, збирав розвідувальну інформацію шляхом вивчення іноземної преси, радіопередач і літератури, обробки даних, що поступали від німецьких військових аташе за кордоном, фактично керував їх розвідувальною діяльністю. 5-й, Центральний, відділ Абвера займався адміністративними питаннями, вів центральний архів і картотеку агентів Абвера. Абвер мав розгалужений периферійний апарат як у самій Німеччині, так і за кордоном. Основними його ланками у Німеччині були спеціальні відділи, що створювались при штабах військових округів і військово-морських баз. Вони спеціалізувались на розвідувальній та контррозвідувальній діяльності. За кордоном розгалужену систему периферійних органів Абвера складали резидентури в країнах-супротивниках. Головне призначення цього органу - ведення підривної діяльності проти держав, які нацисти вважали ворожими. До початку та в перший період 2-ої світової війни Абвер, не дивлячись на гостру конкуренцію інших розвідувальних служб (насамперед СД - служби безпеки нацистської партії), був центральним органом ведення розвідувальної діяльності за кордоном. Він зіграв велику роль у підготовці та забезпеченні успіху гітлерівської агресії проти держав Європи. 14 лютого 1944 року в зв'язку з невдачами Абвера в діяльності проти СРСР і в результаті боротьби з іншими органами розвідки, а також зі зниженням довіри нацистської верхівки до Канаріса вийшов декрет про розформування Абвера. За цим декретом Абвер поділився на частини, що відходили до різних відомств, - в основному в склад Головного управління імперської безпеки (РСХА).
Війська СС - озброєні формування нацистської партії. Історія військ СС починається з 1933 року, коли Гітлер перейменував свою штабну охорону у "Полк особистої гвардії Адольф Гітлер", створивши з неї озброєне формування, незалежне від регулярної армії та поліції. На початку 1936 року есесівські частини були розділені на дві групи: "Частини підсилення СС", в які входив полк особистої охорони Гітлера, та загони "Мертва голова". З 1 жовтня 1936 в рамках головного управління СС був створений інспекторат "Частин підсилення СС". Перед ним стояла задача перетворити слабко навчені збройні формування СС (що налічували в той час біля 8,5 тис. чоловік) в добре підготованих та споряджених новітньою зброєю війська. Чисельний склад охоронних батальйонів у 1936 році збільшився до 35 тис. чоловік; з березня 1936 року вони отримали назву "Мертва голова". В секретному наказі Гітлера від 17 серпня 1938 року уточнювалось, що вони не входять ні в Вермахт, ні в поліцію (хоча і знаходились під загальним командуванням рейхсфюрера СС Гіммлера), що вони є постійним озброєним формуванням СС, створеним для "виконання спеціальних завдань поліцейського характеру". Зразу після опублікування цього наказу Гіммлер передивився організацію військ СС: він моторизував їх і створив нові частини протитанкової оборони, кулеметні та розвідувальні батальйони. В перших числах вересня 1939 року почалась конверсія есесівських спецпідрозділів у війська. На початку 1940 року вони складали біля 100 тис. чоловік. Війська СС приймали участь в військових діях Німеччини. Всюди поява цих військ супроводжувалась жорстокими акціями.
Завантажити реферат