Сторінка
1

Об'єктивне юридичне право

План

1. Поняття об'єктивного юридичного права.

2. Функції права.

3. Основні принципи об'єктивного юридичного права.

1. Поняття об’єктивного юридичного права.

Визначаючи людську діяльність, юридичні норми надають існуючим між людьми стосункам особливий характер, перетворюючи їх з фактичних відносин в юридичні. Оскільки людина керується у своїй діяльності юридичними нормами, її ставлення до інших людей визначається не тим, що видається їй фактично можливим у кожному конкретному випадку, а тим, як розмежовує ці інтереси право. Тобто, існування права виражається як в існуванні юридичних норм, так і в існуванні юридичних відносин. Юридичні норми і юридичні відносини — це дві різні сторони права: об'єктивна і суб'єктивна. Або, іншими словами, це об'єктивне і суб'єктивне право. Юридичні відносини називаються правом суб'єктивним, тому що певні права і обов'язки складають приналежність суб'єкта, без суб'єкта, поза ним вони не існують: права і обов'язки повинні комусь належати. У той же час, юридичні норми не стосуються суб'єкта. Вони мають більш загальний і абстрактний характер, вони не стосуються безпосередньо конкретного суб'єкта і називаються правом в об'єктивному розумінні, або об'єктивним правом. Вивчаючи право в цілому, необхідно звернути увагу на співвідношення об'єктивного та суб'єктивного права та особливостей кожного з них. Почнемо з об'єктивного права, оскільки суб'єктивне право обумовлюється об'єктивним, і власне об'єктивне право є основою для вироблення головних положень теорії права в цілому.

Проте, слід мати на увазі, що в історичному плані суб'єктивне право виникає раніше, воно передує об'єктивному, оскільки історичний розвиток завжди починається від конкретного, а не від загального. Тому раніше створюються окремі суб'єктивні права, а вже потім норми, які їх регулюють. Але після того, як певна юридична норма вже склалася, вона вже необхідно обумовлює собою суб'єктивне право.

Отже, об'єктивне юридичне право, або право — це система загальнообов'язкових, формально визначених, гарантованих державою юридичних норм, що встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають, як регулятор суспільних видносин.

2. Функції права.

Право є основним засобом регулювання суспільних відносин. Тому роль права у здійсненні цього завдання називається правовим регулюванням. Під ним розуміють здійснюваний державою за допомогою права владний вплив на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, закріплення і охорони. Цей вплив здійснюється з використанням або врахуванням:

– норм права, що регламентують суспільні відносини;

– джерел, або форм права, що виражають, містять, об'єктивують норми права;

– юридичних фактів, що породжують, змінюють та припиняють права та обов'язки суб'єктів;

– правових відносин, що є способом конкретизації та реалізації передбачених нормами права прав і обов'язків;

– актів тлумачення, що розкривають зміст загальної норми;

– актів реалізації правових норм;

– правосвідомості, що забезпечує єдине розуміння правових норм;

– законності, що забезпечує реальність всього процесу правового регулювання.

Функції права — це основні напрямки його впливу на людину і суспільство (суспільні відносини). Функції права поділяються на загальносоціальні та спеціальносоціальні. Загальносоціальні функції — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ.

¨ До загальносоціальних функцій належать:

– гуманістична, суть якої полягає у створенні та забезпеченні правових механізмів здійснення і захисту прав і свобод людини;

– організаторська — встановлення, зміна і припинення правовідносин між різними суб'єктами суспільного життя;

– управлінська — формування та спрямування суспільних відносин у бажаному для держави і суспільства напрямку;

– інформаційна (комунікативна), суть якої полягає у повідомленні учасників суспільного життя про державно-владну волю, забезпечення можливості їхнього ознайомлення з цією волею;

– орієнтаційна — вказує на припустимі, соціальноприйнятні, безконфліктні шляхи, засоби задоволення потреб та інтересів суб'єктів правових відносин;

– оцінювальна — полягає у кваліфікації, оцінці, з точки зору законності, відповідності правовим вимогам дій суб'єктів суспільного життя;

– ідеологічна (виховна) — полягає у формуванні певних поглядів на форми і методи реалізації та захисту суб'єктами своїх прав та виконання своїх обов'язків;

– пізнавальна (гносеологічна) — полягає у тому, що право виступає показником рівня розвитку суспільства, характеризує головні його параметри.

Спеціальносоціальні, або спеціальноюридичні функції — це напрями власне правового впливу на суспільні відносини.

¨ Головними серед них є:

– регулятивна, суть якої полягає у регламентуванні суспільних відносин за допомогою правових норм;

вона, у свою чергу, поділяється на:

– статичну, суть якої полягає у закріпленні сталих, розвинутих суспільних відносин в юридичних нормах, забезпечуючи таким чином їхню стабільність і охорону;

– динамічну, яка полягає в заохоченні, стимулюванні розвитку тих суспільних відносин, які є державно- або соціально бажаними чи необхідними і перебувають на стадії становлення, формування.

– охоронна, яка полягає у захисті соціально та державно бажаних суспільних відносин, присіканні порушень та посягань на ці відносини та створенні механізмів відновлення і захисту деформованих суспільних відносин.

Крім названих функцій, виділяють також обмежувальну, відновлюючу, каральну та ін.

3. Основні принципи об'єктивного юридичного права.

Принципи права — це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відбивають суттєві положення об'єктивного юридичного права.

Принципи права, за своєю сутністю, є узагальненими відображеннями закономірностей його зародження, розвитку та функціонування. Правові принципи відіграють особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості, що зумовлено їхньою універсальністю та абстрактністю.