Сторінка
5

Питання української автономії на «великому зібранні» Законодавчої комісії

Промову підтримала переважна більшість делегатів з Гетьманщини: 24 із 29 депутатів 1.

На наступній сесії «великого зібрання» 28 серпня 1768 р. виступив Максим Тимофєєв з єдиною промовою від виборних козаків Гетьманщини. Тимофєєв погодився з тим, що шляхтичам з пограничних земель слід зберегти свої національні права та привілеї, але нагадав зібранню, що царі гарантували українські права не тільки шляхті, але також «малоросійському казацкому войску». Промову підтримали практично всі делегати від Гетьманщини, а також багато делегатів від Слобідської та Південної України 2.

Зауваження українців підштовхнули депутатів від інших привілейованих земель до висунення подібних вимог. Смоленське дворянство наполягало на своїх спеціальних правах, гарантованих йому після включення Смоленська у Московську державу, і просило їх зберегти 3. Щоправда, всерйоз це питання першим висунуло балтійське дворянство. На наступних трьох засіданнях — 4, 8 і 9 вересня 1768 р.— дворянські депутати з Лівонії, Естляндії та Фінляндії (Карелії) детально виклали свої вимоги. Потім, 9 вересня, після п’яти засідань, присвячених тільки статусу дворянства автономних регіонш, головуючий зібранням генерал Бібіков зачитав коротку заяву, згідно з якою, депутати від Лівонії, Естляндії, Фінляндії, Малоросії та Смоленська, вимагаючи підтвердження автономних прав, а не формулюючи загальний проект для усього дворянства, перевищили свої повноваження. На думку Бібікова, зібрання «не можеть входить ни въ какое разбирательство, касающееся до правленія, а еще меньше — зависящее единственно отъ Монаршей власти» 4.

Тому голова відкидав усі пропозиції, висунуті цими депутатами.

Цілком ймовірно, що Бібіков діяв за прямими вказівками Катерини, яку допекли постійні вимоги делегатів зберегти місцеві привілеї 1.

Оскільки права Гетьманщини вже не підлягали обговоренню на асамблеї, українські депутати вирішили подати петицію безпосередньо імператриці. Внаслідок цього з’явилася,— очевидно, складена Полетикою,— петиція від «шляхти, козаків і міщан» 2. Вона перелічувала вигоди, які отримала Російська імперія від добровільного союзу Гетьманщини з Московією, просила підтвердити «навічно» всі українські права та прерогативи й викладала низку побажань, висловлених у наказах 3. Хоча зібрання було незабаром розпущене, дуже ймовірно, що Катерина все ж таки бачила цю петицію.

Напевне, саме тоді Полетика написав трактат під назвою «Историческое известие, на каком оснований Малая Россия была под республикою Польскою, и на каких договорах оддалася Российским Государям, и патриотическое рассуждение, каким образом можно бы оную ныне учредить чтоб она полезна могла быть Российскому Государству без нарушения прав ее и вольностей» 4. У цьому трактаті, як і в інших промовах та працях, Полетика відстоював думку, що Малоросія завжди посідала певні права, гарантовані московським царем 5.

Для Полетики ці права були, по суті, ідентичними «золотим свободам» польської шляхти. На відміну від Скоропадського, який прагнув поновити адміністративну систему, що існувала до 1764 р. (з певними модифікаціями), Полетика бажав відродити адміністративну, законодавчу та соціальну системи України часів Польсько-Литовської держави до повстання Хмельницького. У ті часи, як відзначав Полетика, регулярні сейми шляхти діяли як законодавчі органи, що з важливих питань консультувалися з іншими станами, тоді як шляхетські та магістратські суди розглядали цивільні справи. Пізніше більшість тих функцій перебрали на себе гетьман і козацька адміністрація. Всі нещастя Гетьманщини, вважав Полетика, походять від узурпації влади військовими, тобто козацькою адміністрацією 1.

Полетика вповні не відкидав козацького досвіду. Навпаки, він виступив за визнання українською шляхтою козацької старшини та збереження традиційних прав виборних козаків 2. На його думку, однак, після повстання Хмельницького, коли козацьку систему було нав’язано всім іншим станам, порушився і так ненадійний баланс сил. Замість нового законодавства або запровадження російських імперських законів Полетика пропонував сумлінно дотримуватися стародавніх прав. Це привело б до диференціації військової, адміністративної та судової систем і, отже, виправило б те, що Катерина розглядала як серйозні недоліки гетьманського уряду 3.

В результаті Полетика бачив Гетьманщину шляхетською республікою, без гетьмана, з виконавчою, законодавчою та судовою владою, зосередженою в руках шляхти. Єдиною поступкою самодержавству була передача на остаточне затвердження російському імператорові законів, які приймалися на радах або сеймах шляхти.

Ідеї Полетики прямо суперечили концепції спадкового гетьманства, висунутої гетьманом Розумовським,— схемі, яка п’ятьма роками раніше не дістала підтримки з боку найвизначніших родин Гетьманщини. Шляхетське республіканство Полетики мало певні привабливі для української еліти риси. Глухівська рада ясно продемонструвала схильність шляхти до старої польсько-литовської судової системи, до парламенту з виключним представництвом шляхти і до «золотих свобод», якими користувалася шляхта зовсім близько від Гетьманщини — у Польщі. Але та сама рада показала також сильну прив’язаність до традиційної козацької системи адміністрації, а деякі представники знаті навіть підтримували спадкове гетьманство. З деяких питань, як-то українська автономія та визнання української шляхти,— вони погоджувалися. З інших, таких як влада гетьмана та потреби традиційної козацької адміністрації,— ні.

Незважаючи на розбіжності у політичних поглядах, на Законодавчій комісії українська шляхта згуртувалася навколо програми Полетики. Головною причиною підтримки шляхтою Полетики було те, що Катерина фактично позбавила її всіх можливих альтернатив. Напад імператриці на гетьмана Розумовського перетворив концепцію спадкового гетьманства на синонім зради. Нападки уряду на шляхту, яка закликала до виборів нового гетьмана, та пильний нагляд за Іваном Скоропадським недвозначно показали, що Катерина не схвалює традиційне гетьманство і козацьку адміністрацію. Вибору не було — тільки шляхетське республіканство Полетики. Більше того, воно мало два елементи, до яких, здається, Катерина ставилася прихильно.

По-перше, ставлення Полетики до гетьманства не дуже відрізнялося від Катерининого постулату про те, що «когда же въ Малороссіи гетмана на будетъ, то должно стараться чтобъ вЂкъ и имя гетмановъ исчезло» 1.

По-друге, Катерина та її радники вважали, що найбільш нагальною реформою для Гетьманщини було відділення «військової адміністрації від цивільної». Полетика також наполягав на такому відокремленні через повернення до рідних звичаїв, про які забули після повстання Хмельницького. В той час, коли ніжинську шляхту за домагання гетьманства покарали, Полетика запропонував українській верхівці привабливу альтернативу — недвозначно автономістську програму, яка вповні враховувала політичні, соціальні й економічні інтереси шляхти, але яка уникала відкритого розриву з російською адміністрацією. Ця програма згодом зробила Полетику головним поборником українських прав.