Сторінка
2

Питання української автономії на «великому зібранні» Законодавчої комісії

Пропозицію Меженінова також піддав гострій критиці депутатміщанин від Києва Йосиф Гудима, який твердив, що це порушує урочисті грамоти, даровані київським жителям царями 5. Нарешті, депутат від російських старовірів з Гетьманщини Іван Щапов подав свій голос на підтримку прямого «малоросійського торговельного шляху» й рішуче виступив проти Санкт-Петербурга як єдиного пропускного пункту для торгівлі. Своєю промовою Щапов дав зрозуміти, що російські старовіри, які проживали в Гетьманщині, мають право користуватися «малоросійськими торговельними правами» 6.

Проти цього негайно виступив Данило Рогинський — міський депутат від Стародуба, який підкреслив, що старовіри в Гетьманщині — це просто російські селяни, а відтак вони не мають торговельних привілеїв. Його підтримали міські депутати від Переяслава, Ніжина, Глухова, Новгород-Сіверського та Погара, а також козацькі делегати від Стародубівського полку 1.

Ще не вгамувалися пристрасті, викликані пропозицією Меженінова, як перед депутатами Гетьманщини несподівано рішуче виступив Андрій Алейников, козак із Слобідської України, стійкий поборник українських торговельних прав. Алейников засудив поступове закріпачення селян в Гетьманщині й Слобідській Україні і запропонував заборонити старшині та «малоросійському народові» купувати землю разом із селянами або заселяти її ними. Існуюча практика, твердив він, однозначно завдавала шкоди козакам, бо відривала їх від землі, отже, примушувала виїжджати в Росію, де вони часто втрачали свій козацький статус. Алейников також твердив, що російська знать, отримавши або викупивши землю в Гетьманщині й Слобідській Україні, привозила з собою з Росії кріпаків або ж намагалася закріпачити місцеве населення. Він запропонував заборонити росіянам купувати маєтки на територіях, заселених українцями (тобто в Гетьманщині й Слобідській Україні), українцям — купувати землю або маєтки з селянами в Росії 2.

Промова Алейникова, ймовірно, частково задовольнила депутатів з Гетьманщини, але його пропозиція щодо заборони всім українцям купувати землю з селянами в Гетьманщині, Слобідській Україні та Росії суперечила життєвим інтересам української шляхти. 5 листопада 1767 р. депутат від ніжинської шляхти Гаврило Божич виступив на «великому зібранні» з відповіддю Алейникову. Він намагався пояснити козакам з південного сходу, що «Малоросія» має свої, властиві тільки їй, положення та закони. Подібно до Європи, суспільство в Гетьманщині поділялось на стани: шляхту, клір, військових, або козаків, міщан і селян, і кожний стан посідав свої власні права на землеволодіння (за винятком селян, що проживали на шляхетських землях). Божич посилався на Литовський статут, який надавав шляхті право колонізувати нові землі, заселяти їх селянами й продавати маєтки разом з ними, погоджуючись водночас, що статут обмежував права іноземців, а указ 1727 р. забороняв їм поселятися в Малоросії. В 1728 р., однак, коли Данило Апостол обійняв гетьманство, був випущений спеціальний указ, за яким росіянам дозволялося купувати майно в Гетьманщині, а українцям — маєтки в Росії. Хоча Божич погоджувався, що з цього закону росіяни скористалися більше, ніж українці, він гаряче заперечував, що російських кріпаків привозили в Гетьманщину, і твердив, що козаки не мали зазнавати шкоди від купівлі шляхтою земель, оскільки були незалежними землевласниками з гарантованими маєтковими правами. Як підсумував Божич, Алейников просто не розумів умов, що склалися в Гетьманщині. Промову Божича відразу ж підтримали всі депутати Гетьманщини, що наводить на думку про те, що основні її положення, напевно, були узгоджені попередньо з усією делегацією 1.

Алейников з аргументами Божича не погодився. 17 грудня 1767 р. він знову виступив на захист прав усіх козаків й українців. Згідно з Алейниковим, «малоросійський народ» — чи то в Гетьманщині, чи в Слобідській Україні, а також козаки — чи в Україні, чи на Дону, або в інших місцях користувалися більшими свободами, ніж росіяни. Але ці свободи постійно обмежувалися, тому потрібні були заходи для їх збереження. У Слобідській Україні, наприклад, росіяни свого часу отримали землю й заселили її російськими кріпаками, українські ж землевласники були зайняті колонізацією нових земель і закріпаченням селян. На думку Алейникова, цей соціальний процес відчужував тисячі козаків від їхніх володінь. Росіяни в Гетьманщині й Слобідській Україні повинні повернутися в Росію, українські козаки, що колись виїхали в Росію,— назад в Україну, а українським землевласникам (буде це в Гетьманщині або Слобідській Україні) слід заборонити продавати або колонізувати землі разом із залежними селянами 2.

І знову Алейникову відповів Божич. Він заявив, що Алейников переплутав Гетьманщину з іншими військовими формаціями, бо, очевидно, не був знайомий з договорами, що гарантували певні свободи Гетьманщини в імперії. Божич пообіцяв зібрати ці відомості та передати їх Алейникову 3.

Поки Божич, підтриманий всією делегацією Гетьманщини, намагався пояснити Алейникову конституційні особливості Гетьманщини, «велике зібрання» всерйоз розпочало дебати з усього комплексу питань регіональної автономії. Частково дискусії розгорілися через численні прохання балтійських делегатів підтвердити їхні традиційні права та привілеї. 22 листопада 1767 р. проти цього виступив депутат від російського дворянства Никифор Толмачов. Коли б закони балтів були досконалі, глузував він, то їх би не викликали на Законодавчу комісію. Єдине, що насправді потрібно,— це однаковий закон для всіх народів імперії 4.

До Толмачова приєдналися інші делегати. Один заявив, що — як завойований народ — балти не мають жодних привілеїв 1. Інший депутат сказав, що той, хто віддає перевагу законам іноземних королів перед законами своєї держави, не є патріотом 2. Нарешті, Артемій Шишков, представник імперського уряду в Ліфляндії, Естляндії та Фінляндії, знову ствердив, що ці землі повинні мати такі ж закони, що й решта імперії 3.

Впродовж наступних восьми засідань в центрі уваги зібрання були питання привілеїв балтійських провінцій. На кожному засіданні депутати від окремих районів, від окремого стану або навіть від одного привілейованого міста з Балтії зачитували спеціальні прерогативи своїх законодавчих органів. Але серед балтійських регіонів або соціальних груп не було згоди, а між двома елітами — зареєстрованим нобілітетом і неблагородними землевласниками (Ландсассен) існувала глибока неприязнь. Усі балтійські делегати погоджувалися тільки з одного питання: старі прерогативи слід залишити.