Сторінка
3
Поряд з Гетьманщиною та Запорожжям існувало ще одне козацьке формування, що знаходилося у південно-східній, або Слобідській, Україні. Ця територія перебувала під московським контролем, але була малозаселеною, внаслідок чого у XVII ст. Московія заохочувала українських козаків оселятися і боронити цю територію. Приваблені вільними землями і втікаючи від війни в Україні, поселенці прибували сюди і відновлювали козацьку військово-адміністративну структуру, створюючи полки на чолі з полковниками 2.
Московська політика щодо українських козаків різнилася відповідно до регіону. Козаки Слобідської України, що входила до складу московських територій, були щось на зразок підкорених племен Сибіру. Хоча царський уряд і надав їм певні привілеї, проте кожний полк окремо зносився і відповідно контролювався московським військовим губернатором. Автономія цих козаків була обмеженою, і полки не мали можливості консолідуватися в окреме військове формування. Запорожці, на відміну від слобожан, були відомими вояками на порубіжжі між ісламським і слов’янським світами і щодо них московити проводили ту ж політику, що й до інших козацьких формувань на прикордонні: максимальне використання військових можливостей козаків з одночасним придушенням їхньої незалежності.
Маючи справу з Гетьманщиною, Москва могла трактувати її як ще одну інкорпоровану порубіжну землю, але Переяславська угода між Московією і козацькою Україною була цьому перешкодою. Українські козаки звикли вести переговори щодо своїх прав з польським королем і у стосунках з монархом вважали себе одною з договірних сторін, що повністю суперечило московському розумінню природи царської влади. Більше того, під час повстання 1648 р. Хмельницький визволив з-під польського гніту більшу частину України. Переможні запорозькі полки захопили велику територію, населену шляхтою, міщанами, священиками і селянами. Саме тоді утворилася нова козацька адміністрація, базована на старих козацьких звичаях. У Переяславі гетьман і його адміністрація репрезентували не лише козацьке військо, але й цілу «Малоросію», або Гетьманщину. Незабаром у Гетьманщині утворилася соціальна ієрархія, що більше відповідала корпоративному суспільству, ніж військовій республіці. Результатом було зіткнення Московії зі складним суспільством з різноманітними групами — козаками, шляхтою, міщанами і служителями церкви, що претендували на особливі «права і вольності», з таким типом суспільства, яке мало, принаймні, елементи корпоративного ладу з сильною регіональною самосвідомістю 1.
Інкорпорація Прибалтики принесла Росії території з ще міцнішими регіональними прерогативами. Завоювавши на початку XVIII ст. ці землі, Петро І негайно визнав традиційні права Естляндії та Ліфляндії, а також муніципальні права Риги, Ревеля й Виборга 2. Німецьке дворянство управляло цими територіями через свої парламенти, а німецькомовний міський патриціат і цехові майстри керували в містах. Латвійське й естонське селянство голосу в управлінні не мало. Зберігаючи традиційний лад, імперський уряд розглядав це як тимчасову поступку, але групи з такими привілеями вважали їх корпоративними правами, що належали їм з незапам’ятних часів 3. Саме тому у своїх новонабутих землях Росія змушена була пристосовуватися до місцевих корпоративних і регіональних прав, а її просування в напрямку адміністративної єдності якщо не зовсім припинялося, то проводилося значно повільніше.
Повернувши на захід, Московія зустрілася не лише з концепціями корпоративних і регіональних прав, але й з новими політичними і філософськими ідеями та більш розвинутими військовими та адміністративними структурами. З анексією України Київ став провідником певних західних інтелектуальних і політичних поглядів і неовізантійських церковних практик. У своїх змаганнях з католицькою Польщею український клір спромігся використати окремі інтелектуальні знаряддя католицької Контрреформації для оборони традиційного православ’я. Збагачене таким чином українсько-православне культурне середовище значно вплинуло на Московію, спричинивши там церковні реформи, що своєю чергою викликали розкол. Хоча український неосхоластизм навряд чи був найпоступовішою формою західної філософської думки, все ж таки, віддаючи перевагу логіці й риториці, він заклав підвалини для ознайомлення з західним раціоналізмом, наукою і концепціями природного права 1.
Україна не була єдиним каналом проникнення західних ідей в Росію. На початку XVIII ст. сюди сягнули вітри нових політико-економічних теорій, що йшли з німецьких земель. Маючи в собі ідеї «камералізму» та «добре зорганізованої поліцейської держави», ці нові теорії закликали до реформування суспільства з метою збільшення влади і багатства держави і поліпшення морального і матеріального добробуту кожного індивіда. Знаряддям керування і впорядкування суспільства стала абсолютистська держава, яка би розробила детальні правила, грунтовані на законах природного права та здорового глузду 2.
Німецькі камералісти вважали, що так як раціональні принципи розкривають функціонування Божого світу, так само природне право, яке пізнається скоріше здоровим глуздом, ніж науковим відкриттям, відображає призначення Бога для суспільства. Саме людина мала відкрити ці правила, а суверен — запровадити їх у суспільне життя.
Камералістична думка мала сильний моральний імператив, що походив від релігійного відчуття обов’язку. Саме монарх був зобов’язаний дбати про духовний, політичний і економічний добробут суспільства, як це було явлено Богом через закони природного права. Отже, він був зобов’язаний запровадити законодавство, яке б відповідало законам природного права, а також духовним і світським цілям суспільства. На практиці камералістські погляди були втілені в обов’язкових до виконання постановах «Landes und Polizeiordnungen», які регулювали усі аспекти німецького духовного, політичного й економічного життя XVII ст. На думку Марка Раєва, ці постанови, врешті-решт, виробляли орієнтації, що асоціюються з новим часом,— динамізм, цілеспрямованість і наполеглива праця 1.
Не зовсім ясно, наскільки Петро І мав за зразок німецьку «добре зорганізовану державу», коли він зреформував Московію у Російську імперію. Найвірогідніше, військові потреби підштовхнули Петра до запровадження багатьох з його реформ, і він, без сумніву, не дотримувався якоїсь певної філософської системи, покладаючись лише на логіку конкретних рішень. Однак він заснував велику регулярну армію європейського типу і заклав основи для сучасної бюрократії. Без жодних докорів сумління запозичуючи досвід від свого основного противника — Швеції, Петро поступово ліквідував систему приказів і заснував нову центральну адміністрацію — колегії, які діяли скоріше за функціональним, ніж географічним принципом. «Основні правила» точно визначали юрисдикцію кожній колегії, а «Табель о рангах» встановив впорядковану систему набору й просування по службі цивільних і військових чиновників новопроголошеної імперії. Держава намагалася регулювати діяльність її суб’єктів і заохочувала торгівлю та мануфактурне виробництво. І, хоча це були лише початкові кроки, які навряд чи зачіпали провінції, Петро таки вивів Росію на шлях творення абсолютистської монархії 1.
Завантажити реферат