Сторінка
3

Мальтус Томас та його теорії

Визначаючи основним стимулом нагромадження прагнення підприємців до отримання прибутку, вчений констатував, що останній забезпечується за рахунок збільшення платоспроможного попиту та досягнення високого рівня зайнятості населення. Слід зазначити, що зростання зайнятості Т. Мальтус не вважав фактором збільшення фонду заробітної плати. Він стверджував, що за сталих розмірів номінальної заробітної плати нарощування обсягів виробництва та зростання пропозиції товарів сприятиме зниженню цін, уможливлюючи зростання реальної заробітної плати. Таким чином, зміни, які відбуваються у межах „природного” рівня фонду заробітної плати не матимуть негативних наслідків і не вплинуть на скорочення у подальшому обсягів виробництва.

v Обґрунтував необхідність державного регулювання товарообміну між країнами на основі аналізу впливу міжнародної торгівлі на внутрішній економічний розвиток. Як і його попередники, вчений не заперечував значення міжнародної торгівлі як важливого чинника збільшення можливостей виробництва та вдосконалення структури попиту. Однак він звертав увагу на негативний вплив конкурентоспроможної імпортної продукції на прибутковість національного виробництва, внутрішні ціни та заробітну плату. У зв’язку з цим Т. Мальтус, на відміну від Д. Рікардо, захищав „хлібні закони”, які передбачали високе імпортне мито на хліб, та виступав за обмеження ввезення продуктів харчування.

Земельна рента. У центрі теорії народонаселення Мальтуса бу­ла проблема обмежених ресурсів землі. І цілком логічно те, що у зв'язку з вирішенням цієї проблеми він формулює тезу про спадну віддачу цих ресурсів відносно потреб населення, що зростає, та за­кон спадної родючості ґрунтів. Саме такий підхід став основою для пояснення Мальтусом природи земельної ренти.

Закон спадної родючості ґрунтів він формулює в нових виданнях “Нарису про закон народонаселення” та в працях “Дослідження і про природу та зростання ренти”, “Принципи політичної економії”. Суть його полягає в тім, що основою виробництва продуктів споживання для населення, що збільшується, є наявність земельних ресурсів, родючість землі та продуктивність праці в сільському господарстві. Оскільки кількість земельних ділянок з достатнім рівнем родючості грунту є обмеженою, то через збільшення кількості народонаселення в господарський оборот вимушено включають землі з низьким рівнем віддачі.

Витрати капіталу на обробіток таких земель є менш продуктив­ними, ніж ті, що зв'язані з обробітком родючих земель, а послідовні додаткові витрати капіталу призводять до зменшення їхньої віддачі, тобто відбувається відносне зниження продуктивності: кожна на­ступна витрата капіталу в землеробстві буде менш продуктивною, ніж попередня. Отже, на думку Мальтуса, продуктивність праці в сільському господарстві має не тільки фізичні межі (закладений в землі потенціал), а також і економічні. Це призводить до зростання цін на сільськогосподарську продукцію.

Різниця в прибутках, коли за неоднакової родючості земель вкладено однакові капітали, але отримано неоднакову кількість про­дукту, і є основою ренти на користь власника більш родючої землі. Отже, Мальтус теорію диференційної ренти формулював на підставі тверджень, що рента виникає тільки у зв'язку з переходом до обро­бітку гірших земель, який є наслідком зростання народонаселення. , Досліджуючи природу ренти, Мальтус звернув увагу на пробле­му ефективності використання капіталів у землеробстві. Він зазна­чає, що за додаткових капіталовкладень з метою штучного поліп­шення якості ґрунтів також існує різниця в розмірах отриманого продукту, а отже, рента. Але цей вид ренти зв'язаний з економічною діяльністю, залежить від ефективності додаткових капіталовкла­день, яка також має межу, адже будь-яке наступне вкладення капі­талу дає меншу віддачу, ніж попереднє, приріст родючості ґрунтів відносно приросту інвестицій знижується. Ця рента є певним стиму­лом до інвестування капіталів, але таким, що має обмежену дію.

По-різному відбувається привласнення ренти: у першому випадку вона належить власникові землі, у другому — власнику капіталу. Крім того, землевласник отримує плату за використання землі — ренту, яка, на погляд Мальтуса, відрізняється за природою від рен­ти, що є похідною від родючості (плати за якість). Аналізуючи умо­ви формування ренти, Мальтус підійшов упритул до визначення аб­солютної ренти, яка формується навіть на найгірших ґрунтах і є похідною права власності на землю.

У дальших дослідженнях Мальтус використає свої підходи до розуміння природи ренти для вирішення проблеми реалізації суспі­льного продукту. Його теорія розподілу суспільного продукту по­ставила землевласника в опозицію до всіх інших класів, які не ма­ють таких виняткових умов для привласнювання частки не створю­ваних ними продуктів.

Визначення ренти через закон спадної родючості ґрунтів започат­кувало основи теорії граничної продуктивності ресурсів і прямо зв'язане з теорією ефективного попиту.

Збагативши класичну політичну економію новими підходами до вирішення багатьох економічних проблем, Т. Мальтус залишив помітний слід в історії економічної думки. Його роботи сприяли розробці цілої низки економічних та соціальних доктрин, заклавши методологічні основи багатьох подальших наукових досліджень.

Помітний вплив на економічну науку справили:

Теорія нагромадження, у якій Т. Мальтусу вдалося поєднати абстрактність висновків економічної науки з реаліями економічної практики на основі врахування взаємозв’язку і взаємовпливу природних та економічних факторів при вирішенні проблем стабілізації суспільного розвитку.

Теорія народонаселення, яка сприяла виникненню та поширенню нового напряму в соціально-економічних дослідженням - мальтузіанства(згодом – неомальтузіанства), прихильники якого вбачаються причини бідності у перенаселенні.

Подальший розвиток економічної думки був пов’язаний з критикою теорії народонаселення Т. Мальтуса, оскільки, на думку більшості дослідників, учений:

- наводив некоректні дані, з наукового погляду, докази, використовуючи розрахунки, засновані на статистичних даних, які не враховували, що зростання населення у Північній Америці у XVI-XVIII ст. Відбувалось не стільки за рахунок природних чинників, скільки за рахунок міграції європейців;

- ігнорував той факт, що фізіологічна плодючість людей як біологічних істот зовсім не визначає реальні темпи зростання населення, оскільки тенденція до збільшення народжуваності у відповідь на поліпшення умов життя не є абсолютною і на певній стадії розвитку суспільства поступається прямо протилежній, пов’язаній зі скороченнями народжуваності у розвинутих країнах світу.