Сторінка
2

Мальтус Томас та його теорії

Розвиваючи цю тезу, вчений звернув увагу на проблему обмеженості природних ресурсів та неминуче зменшення віддачі від додаткових вкладень праці та капіталу внаслідок залучення в обіг земель гіршої якості. Виявлена Т. Мальтусом тенденція отримала назву закону „спадної родючості ґрунтів”, який став праобразом фундаментального економічного закону спадної граничної продуктивності.

Головне, що хотів показати вчений – це зростання населення в геометричній прогресії(подвоєння кожні 25 років), в той же час зростання засобів існування не може бути швидшим ніж в арифметичній прогресії.

Стверджував, що у всіх людських суспільствах існують природні перешкоди до розмноження населення, здатні утримати його кількість на рівні існуючих засобів існування. Вчений їх ділив на наступні групи:

n Добровільні(відмова від шлюбу, вдівство, пізні бездітні шлюби, відмова від народжування дітей тощо)

n Перешкоди, які скорочують населення, „в міру його надмірного зростання і є „перешкодами руйнівними”(важка праця, крайня злиденність, хвороби, епідемій, війни, голод).

v Трактував бідність як природне явище, зумовлене дією закону народонаселення. Зазначаючи, що народ повинен звинувачувати сам себе у власних стражданнях, вчений підкреслював, що бідність є наслідком „легковажності і неосвіченості”.

Наголошуючи на тому, що ніякі соціально-економічні перетворення не в змозі відмінити дію природного закону народонаселення, вчений засуджував спроби подолати бідність за допомогою приватної доброчинності або державного втручання у процес розподілу доходів. Стверджував, що „Суспільний добробут має випливати із добробуту окремих осіб і для досягнення його кожен повинен турбуватися насамперед про самого себе”

v Вбачав роль держави у здійсненні різного роду превентивних заходів з метою встановлення такого співвідношення між населенням і засобами його існування, „яке б не викликало боротьби між ними”.

Наголошував на тому, що для збереження природної рівноваги, необхідно щоб розмноження населення постійно стримувалося, шляхом добровільного самообмеження, утримання від ранніх шлюбів тощо. Водночас вчений обстоював необхідність нарощування виробництва, зростання доходів та збільшення на цій основі частки середнього класу. „Не надмірна розкіш невеликої кількості людей, - писав вчений, - але помірне багатство всіх класів суспільства становить добробут і процвітання народу”.

v Обґрунтував теорію розподілу на аналізі вартості створюваного продукту; збагатив класичну теорію ренти. Виступивши з критикою трудової теорії вартості Д. Рікардо та вказавши на її суперечливість, вчений поклав в основу власного підходу ідею А. Сміта щодо визначення вартості працею, яка купується. Т. Мальтус ототожнював останню з працею, витраченою на виробництво товарів. Відтак він зводив вартість до витрат виробництва, зараховуючи до останніх живу та уречевлену працю і прибуток на авансований капітал. Трактуючи прибуток як результат продуктивної здатності авансованого капіталу, англійський дослідник визначав дохід капіталіста як такий, що безпосередньо включається у вартість(ціну) товару поряд з працею і незалежно від неї. Звідси випливав цілком логічний висновок, що праця найманих робітників є джерелом лише однієї частини вартості товару – тієї, яка відповідає заробітній платі. Останню вчений зводив до прожиткового мінімуму – мінімальної кількості життєвих засобів, необхідних для підтримання фізичного існування робітників.

Теорія заробітної плати Т. Мальтуса заснована на визначенні оплати праці важливим економічним чинником обмеження приросту населення. Згідно із обґрунтованим ученим „залізним законом заробітної плати” стабільна рівновага населення підтримується природним рівнем фонду оплати праці, який забезпечує робітниками фізично необхідний мінімум засобів існування.

Виокремив платоспроможний попит як важливий фактор вирішення проблем реалізації. Проблема реалізації створеного продукту аналізувалась Мальтусом з кількох сторін: він намагався показати, як продукт розподіляється між класами і як реалізується його вар­тість; як цей розподіл впливає на дальше виробництво, його струк­туру і його обсяги; як зростання народонаселення позначається на розвитку виробництва та зайнятості; що спричиняє кризи надвироб­ництва за тенденції до зростання населення і які існують механізми запобігання кризам; в якому співвідношенні перебувають різні фор­ми доходів і як це співвідношення впливає на дальший економічний розвиток. У зв'язку з цим Мальтус аналізує різні форми доходів (ренту, прибуток, заробітну плату), оскільки, на його думку, саме в момент розподілу вартості на доходи формуються передумови криз надвиробництва.

Заробітну плату Мальтус розглядає як частку авансованого капі­талу, яку заздалегідь визначено. Оскільки наймані робітники на за­робітну плату можуть придбати лише частину виробленого продук­ту, яка залежить від розміру заробітної плати, то реалізація решти продукту зв'язується з використанням доходів капіталістами та зем­левласниками.

Капіталісту належить прибуток, - який міститься у вартості у ви­гляді надлишку. Перш ніж привласнити цей надлишок капіталіст повинен його реалізувати. Для реалізації надлишку необхідний пла­тоспроможний споживач. У ролі такого споживача виступає пере­довсім сам капіталіст, але розміри непродуктивного споживання обмежені прагненням капіталіста до нагромадження, розширення виробництва. З приводу іншої частини прибутку капіталіст вступає у відносини з іншими класами.

Проблему реалізації надлишку, на думку Мальтуса, вирішують “треті особи”, до яких він відносить споживачів, котрі не беруть участі у виробництві товарів, але отримують доходи, наприклад зе­млевласники, що мають ренту. Непродуктивне споживання “третім” класом суспільства, котрий нічого не виробляє, на його думку, є ос­новою забезпечення еластичності попиту, отже, стабільності еконо­мічного розвитку.

v Звернув увагу на роль прибутку в забезпеченні розширеного відтворення та урівноваження сукупного попиту і сукупної пропозиції.

На відміну від попередників, які вважали основною проблемою економіки нагромадження як передумову подальшого розширення виробництва, Т. Мальтус звернув увагу на проблему розподілу суспільного продукту як важливого чинника досягнення економічної рівноваги. Вперше в історії економічної думки вчений проаналізував механізм розподілу прибутку підприємців на споживання та нагромадження. Прагнучи виявити стан економіки, за якого, „враховуючи виробничі можливості і споживацькі переваги, стимули до зростання багатства будуть найліпшими”, Т. Мальтус стверджував, що „жодне значне і тривале зростання неможливе без такого рівня бережливості, який щорічно нагромаджує частину прибутку і створює надлишок продукту над споживанням”.