Сторінка
5

Інфляція: суть, причини, види. Шляхи подолання. Соціально-економічні наслідки

Отже, оснозне завдання податкової політики полягає в тім, щоб оживити економіку й виробництво, адже збиткове виробництво бюджет не поповнить, не дасть товарного забезпечення грошам.

Зростання цін може відбуватись також через очікування суб'єк­тами господарської діяльності чергового погіршання економічної ситуації: труднощів із поставками сировини, подорожчання банків­ського кредиту, платіжної кризи тощо. Наслідком такого очікування є збільшення виробничих витрат на так звану плату за ризик.

Імпортна інфляція. Інфляцію, що імпортується, зумовлюють надмірний наплив іно­земної валюти, підвищення імпортних цін тощо.

Рівень валютного курсу, національної валюти до іноземних може бути як інфляційним, так і антиінфляційним чинником. Низький курс національної валюти робить дорожчим імпорт і дешевшим (за межами країни) експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому існує пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Отже, зниження курсу національної валюти підвищує вартість імпортованих товарів та сировини на внутрішньому ринку. А це збільшує загальну собівартість виробництва, у тім числі й виробництва продукції на експорт.

Існує відповідна залежність (еластичність) рівня цін на продук­цію вітчизняного виробництва від рівня цін на імпортовану продук­цію (сировину, енергоресурси тощо). Підвищення цін на світовому ринку істотно впливає на загальний рівень цін на внутрішньому ринку. Так, динаміка інфляційного процесу, що розпочався в Україні у зв'язку з лібералізацією цін 1992 р. та вимушеним переходом до світових цін на енергоносії, які закуповують за кордоном, спричинила загальне підвищення цін на внутрішньому ринку. Інфляція мала яскраво виражений витратний характер хоча на початку 1902 р. була досить помітною також інша її складова – інфляція попиту через наявність зайвої грошової маси в обігу. З підвищенням світових цін на енергоносії українські товари подорожчали і стали неконкурентоспроможними. У даному разі відбулася суто імпортована інфляція витрат, оскільки разом із товарами було імпортовано високі ціни.

Хоч у теорії розмежування чинників інфляції є можливим, але насправді вони настільки глибоко взаємопов'язані, що намагатися виокремити їх – марна справа. Це наочно демонструє інфляційний процес в Україні, де переплелися структурна; фіскальна, імпортна інфляція, інфляція витрат та її різноманітні різновиди. Тут спостері­гаємо цілу низку чинників, які впливають або виключають один од­ного, надаючи інфляційному процесові особливої складності та непередбаченості. Одне слово, проблеми, породжені інфляцією, виникають не тому, то цінність грошей падає, а тому, що майбутню їхню цінність передбачити неможливо.

ОСОБЛИВОСТІ ІНФЛЯЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Уперше в Україні заговорили про інфляцію лише 1991 р., хоч потужний інфляційний потенціал закладався іде в колишньому СРСР. Це зумовлювалося, з одного боку, повним державним монополізмом та відсутністю ринкової конкуренції, а з іншого – спотвореною структурою виробництва, надзвичайно високою часткою військово-промислового комплексу, надмірним “старін­ням” основних фондів, неефективним використанням капітальних вкладень, ресурсів тощо.

За глобального державного регулювання економіки та жор­сткого адміністративного контролю за рівнем цін і доходів грубо порушувався автоматично діючий зв'язок між зростанням грошової маси, платоспроможного попиту і рівнем цін. Останні, як правило «заморожувались», незважаючи на зростання попиту за надто обмеженої пропозиції, то виключало відкриту форму інфляції. Унаслідок цього постійно збільшувалася товарно-грошова розбалансованість сфери обігу, тобто збільшувався незадоволений платоспроможний попит, який постійно тиснув на товарні ціни. За та­ких умов інфляція набрала прихованої (придушеної) форми і виявлялася в хронічному дефіциті товарів, зростанні цін на “чорному” ринку та зниженні ринкового курсу національної валюти.

Однак розвиток інфляційних процесів в Україні (1991-1994 рр.) мав і специфічні особливості. Вони пов'язані, насамперед, з непо­слідовністю економічних перетворень, прорахунками в економічні політиці, деформаціями процесу роздержавлення і приватизації надмірними бюджетними видатками.

Особливо швидкому зростанню інфляції (від прихованої до гіперінфляції) протягом 1991-1993 рр. сприяли, з одного боку вкрай незадовільна структура виробництва, його низька ефектив­ність, падіння спочатку темпів, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого – нарощування дефіциту державного бюджету зі зменшенням надходження доходів та непомірним зростанням державних витрат. Якщо 1991 р. дефіцит бюджету України становив 14 % ВВП, то 1992 р. він збільшився до 29 %. Бюджетні видатки зросли до 72 %, ВВП. Економіка втратила здатність задовольняти та обслуговувати такий рівень державних витрат. Крім того, унаслідок інфляції реальна вартість загальних державних доходів постійно зменшувалася. Тому держава змушена була весь час “збільшувати оберти” емісійного верстата, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції.

Первинна емісія – головний чинник інфляції попиту в Україні. Стрімке падіння вартості національних грошей України охоплює період з кінця 1991 р. до половини 1994 р., коли індекси цін підвищилися з 240 % 1991 р. до 2100 % 1992 р. і перейшли в гіперінфляційні; зростання 1993 р. – 10255 % на рік. Ситуація визначалась катастрофічно великими обсягами кредитних емісій, які здійснювались з рішення державних органів. У 1992 р. кредитна емісія сягнула нечуваної доти суми – один трлн. крб. (500 % від обсягу грошової маси на початок року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості суб'єктів господарської діяльності, поповнення їхніх обігових коштів, на видачу дотації дер­жавним підприємствам тощо. 1993 р. обсяги кредитної емісії знову збільшились аж у 30 разів і становили вже близько 30 трлн. крб.

Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії стали головною причиною гіперінфляції 1993 р., поглиблення фінансової кризи, яка набрала затяжного характеру. Додатковим чинником знижен­ня вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижчі за темпи інфляції.

Одним із найважливіших чинників інфляції були кредити Уряду, які надавалися безплатно. Вони становили на 1 січня 1994 р. в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85.9 %, або 141,5 трлн. крб Ці гроші не виступають як капітал, практично обертаються лише один раз і перетворюються на бюджетне дотаційне фінансування.