Сторінка
3

Інфляція: суть, причини, види. Шляхи подолання. Соціально-економічні наслідки

Процес генерації інфляції можна наочно розкрити за допомо­гою «рівняння обміну»:

МV=РQ, (1)

де M — номінальна грошова маса (кількість грошей в обігу); V — швидкість, або норма обороту грошової маси; Q — реальні доходи, або товарне забезпечення грошей.

Спочатку нагадаємо значення окремих економічних показників. Номінальний дохід (РQ – номінальна сума отриманої зарплати, виплати процентів на заощадження, виплати прибутку, дивідендів, рентних платежів тощо. Реальний дохід (Q – кількість товарів і послуг, що їх можна придбати на суму номінального доходу). Динаміка реального доходу визначається як різниця між номінальним доходом та рівнем цін (інфляцією). Якщо за рік середній показник номінального доходу зріс на 15 %, а ціни за той самий час – на 10 %, то можна вважати, що реальні доходи населення збільшилися на 5 %.

Із формул і (1) випливає, що збалансованість між грошовою ма­сою та її товарним забезпеченням досягається зміною рівня цін.

Рівень цін можна визначити, перетворюючи рівняння (1) за формулою:

Р=МV/Q, (2)

Із формули випливає, що рівень цін (норма інфляції) постійно зростає, коли номінальна грошова маса збільшується відносно по­питу на реальні залишки. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей та менша пропозиція товарів і послуг. Кількісна теорія грошей стверджує, що коли V і Q величини постійні (соnst), або змінюються незначно, тоді з рівняння (2) випливає пряма залеж­ність між показниками М і Р: якщо грошова маса М подвоюється, те саме відбувається з цінами Р.

Розглянемо механізм дії інфляції на конкретному прикладі. Припустімо, в обігу знаходиться грошова маса в сумі 500 млн. дол., яка має відповідне товарне забезпечення. Держава випускає в обіг іще 250 млн. дол., наприклад, для покриття б’юджетного дефіциту. При цьому номінальний обсяг виробництва товарів не змінився. Тоді номінальний попит перевищуватиме пропозицію в базових цінах на 250 млн. дол., або в 1,5 рази. Це явище в економічній теорії має назву “інфляційного розриву”. Його ліквіду­ють зміною рівня цін. Якщо ціни підвищити в 1,5 рази, то пропози­ція товарів знову відповідатиме платоспроможному попиту.

Отже, підвищення попиту за обмеженої пропозиції призводить до підвищення цін. Пояснюється це тим, що еластичність пропозиції стосовно ціни залишається низькою. Це зумовлює дальше зростання “інфляційного розриву” між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Якщо рівняння обміну розглядати з позиції динаміки цін, гро­шей, випуску продукції (ВВП) і швидкості обороту грошей, то рівняння (2) можна переписати в термінах темпів приросту:

Р=М-Q+V, (3)

або

М/Р=Q-V, (4)

Отже, норма інфляції (Р) дорівнює різниці між темпами при­росту номінальної грошової маси та реального попиту на гроші (3).

Із рівняння (4) випливає, що темп приросту реального попиту (М/Р) на гроші дорівнює темпам приросту реальних доходів (Q) за мінусом приросту швидкості обороту грошей (V).

Розглядаючи рівняння (3) і (4), ми можемо дійти висновку, що номінальна грошова маса й реальні доходи впливають на рівень цін у протилежних напрямках: зростання номінальної грошової маси сприяє інфляції, тобто зростанню цін, тоді як збільшення реальних доходів, а значить, збільшення реального попиту на гроші в принципі сприяє зниженню рівня цін. Чистий ефект зале­жить від співвідношення цих двох показників. Інтенсивне зростан­ня номінальної грошової маси, яке не супроводжується збільшенням попиту на реальні залишки, призводить до виникнення різних різновидів уже відомих нам “гарячих грошей”, тобто до збільшення інфляції. Навпаки, якщо інтенсивно зростає реальний попит на гроші (реальні доходи), то за будь-якого рівня зростання грошової маси відбувається певне стримування інфляції. Наприклад, якщо швидкість обороту грошей є величиною постійною, а реальні дохо­ди зростають, скажімо, на 3 % за рік, то в цьому разі реальний попит на гроші зросте теж на 3 %.

Якщо номінальна грошова маса зросте на 10 % за рік, то норма інфляції становитиме 7 % (10 %- 3 %). За зростання грошової маси на 15 % норма інфляції становитиме 12 % (15 %- 3 %); відтак підвищення темпів приросту реальних доходів (скажімо, до 5 % замість 3 %) означатиме зниження інфляції (15%- 5 %=10 %).

Прискорення швидкості обороту грошей є додатковим стимулятором інфляційного процесу. Цей показник визначається як відношення номінального доходу (ВВП) до номінальної грошової маси:

V=РQ/М , (5)

звідси – V=Q/(М/Р). (6)

Це означає, що швидкість обороту грошей дорівнює відношен­ню реальних доходів до реальних касових залишків. За зростання доходів швидкість обороту грошей теж зростає, а попит на реальні залишки спадає. Цей показник високий на стадії галопуючої, а особливо гіперінфляції, і низький на стадії повзучої інфляції.

Таким чином, на темпи інфляції впливають три агреговані складники: темпи приросту грошової маси, темпи зміни швид­кості обороту грошової маси і темпи зміни обсягів виробництва (ВВП). Залежно від конкретної економічної ситуації вплив цих показників на інфляційний процес неоднаковий. Так, в Україні середньомісячна інфляція 1993 р. становила 47 % (35,7 % – через зростання грошової маси, 8,5 % – через зміну швидкості обороту грошей, 2,8 % – через спад виробництва).

Фіскальна інфляція. Ланкою, яка з'єднує, з одного боку, приріст грошової маси, а з іншого – зростання рівня цін, стає, як правило, хронічний та надто великий за розміром дефіцит державного б’юджету, котрий покрива­ється переважно за рахунок кредитної емісії. Жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться оголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що є в його розпоряд­женні. Будь-яка держава вдається до емісії грошей у тому разі, коли вона не може розв'язати проблему б’юджетного дефіциту відповід­ною податковою політикою або випуском цінних паперів.