Сторінка
2

Економічна думка в Україні в дореформенний період 19 століття

Каразін визнавав корисним тільки прибуткові підприємства. При цьому перевагу він віддавав не державним, а приватновласницьким підприємствам, оскільки вважав, що приватна власність і породжуване нею приватне підприємництво краще відповідає вимогам часу.

Слід підкреслити, що Каразін дедалі більше усвідомлював необхідність розвитку підприємництва капіталістичним шляхом. В останній період свого життя він вже прямо висловлювався про доцільність використання такої форми капіталістичного підприємства, як акціонерне товариство.

СКАЛЬКОВСЬКИЙ

Кризовий характер феодально-кріпосницького ладу знайшов своє відображення і в працях А. Скальковського «Хронологічний огляд історії Новоросійського краю»(1836-1837рр.) та «Досвід статистичного опису Новоросійського краю»(1850-1853).

Виступаючи апологетом великого поміщицького господарства, Скальковський все ж наприкінці 50-х років не заперечував необхідності «звільнення» селян. Тому основна його думка сконцентрувалася на тому, які ж саме «поступки» необхідно зробити, щоб не втратити своїх феодальних привілеїв на землю та кріпосних селян. Скальковський гадав, що найкращий спосіб «звільнення» селян – наділити їх такою кількістю землі, яка здатна задовольнити їхні мінімальні потреби. Тоді вони не втікатимуть від поміщиків, а будуть надійно прикріплені до них в силу залежності економічної і частково адміністративної. Селяни мусили щороку виплачувати поміщикові певну суму грошей, або відробляти на цю суму панщину – 125 днів на рік зі своєю робочою худобою та ін.

ЖУРАВСЬКИЙ

Найглибший аналіз кризового стану феодально-кріпосницького ладу напередодні реформи міститься у працях видатного українського економіста Д.Журавського(1810-1856), який в 1845р. переїхав із Петербурга до Києва, працював тут чиновником особливих доручень при губернаторі, а пізніше й до кінця свого життя займав посаду вченого секретаря Комісії для опису губернії.

Журавський на прикладі Київської губернії показав стан і перспективи розвитку основних галузей промисловості. Він зазначав, що в поміщицьких мануфактурах, які панували в усіх сферах виробництва ще в 30-х роках 19ст; в 40-х рр виробництво різко скоротилося й вони поступилися місцем купецьким мануфактурам. При цьому він дійшов висновку, що занепад поміщицьких підприємств був спричинений застосуванням малопродуктивної кріпосної праці. Остання ставала дедалі менш вигідною, а примітивна техніка не могла забезпечувати підвищення рівня виробництва. З поміщицьких підприємств розвивалися головним чином ті, які застосовували нову техніку та вільнонайману працю або ж виконували замовлення казни.

Одну з головних причин низького рівня розвитку вітчизняної промисловості Журавський вбачав у зумовленій кріпосним правом бідності народу, тобто нерозвинутості внутрішнього ринку.

На відміну від сучасних йому вчених Д. Струкова, М. Бунге, І. Вернадського, Журавський ґрунтовно вивчав питання про стан та перспективи дрібного виробництва. На його думку, в умовах кріпосної системи господарства споживачами товарів фабричного виробництва були лише «достатні класи», тобто поміщики, купці, чиновники тощо – порівняно незначна частина населення, причому вони віддавали перевагу закордонним виробам. Потреби ж більшої частини народу могли задовольнятися виробами кустарного виробництва та ремесла – дешевими й тому доступнішими. Журавський пропонував сприяти поліпшенню якості продукції дрібних виробників, з тим щоб вона не поступалася фабричним виробам.

Водночас Журавський не заперечував і необхідності подальшого розвитку великого виробництва – промисловості. На його думку, і дрібна, й велика промисловість мають розвиватися і вдосконалюватися одночасно, але дрібна власність у даних умовах, за відносної нерозвинутості великої, заслуговує на усіляку фінансову підтримку уряду.

Отже, Журавський виступав водночас за розвиток і великого, і дрібного виробництва, виходячи при цьому з різної купівельної спроможності верств населення.

Журавський намагався теоретично узагальнити досвід капіталістичного розвитку Західної Європи. Проте він указував на деякі основні суперечності капіталізму., що відбивалися на становищі народних мас. Такі негативні явища, як безробіття, злиденне життя робітників, були відзначені ним ще до того, як російські революційні демократи виступили з критикою капіталізму на сторінках демократичної преси.

Журавський зазначав, що основою економічних відносин між поміщиками та селянами виступає поміщицька власність на землю – головний засіб виробництва.

Досліджуючи економіку поміщицького господарства, Журавський дійшов висновку, що лише у великих маєтках мала місце часткова капіталізація. Великі хлібні посіви, розведення тонкорунних овець, будівництво цукрових та інших заводів та фабрик, розробка лісів тощо були під силу лише невеликій частині поміщиків, котрі мали значні кошти. Переважна більшість поміщиків не мала можливості займатися підприємницькою діяльністю й здобувала додатковий продукт старим феодальним способом.

Неминучим наслідком малої прибутковості невеликих поміщицьких господарств був їх занепад і розорення. Особливо яскраво вони проявилися у зростанні заборгованості поміщиків перед казною.

Журавський намагався з’ясувати причини занепаду і розорення поміщицького господарства. Він звернув увагу на суперечності, які мали місце в ньому. Кріпак, підневільно працюючи на поміщика, не тільки не прагнув досягти високої продуктивності праці, а й чим гірше виконував господарську роботу, тим більш був задоволений собою.

Журавський одним із перших у Росії та Україні вказав на економічне розшарування селянства в період кризи феодалізму, помітив зародження в господарствах заможних селян підприємницьких тенденцій, перетворення заможного селянина в експлуататора сільської бідноти.

Журавський виступав за звільнення селян. Він висунув свій проект визволення селян від кріпосної залежності, щоправда був прихильником прусського шляху аграрної еволюції. Пропонував визволити селян, надавши їм «права повної власності» й використавши для цього 2/3 або половину тієї польової землі, якою вони користувалися, але без викупу. Журавський вважав також доцільним відокремити селянське господарство від поміщицького «зразу і цілком», забезпечивши тим самим умови для його самостійного розвитку. Це дало б можливість селянам і поміщикам вступити між собою у відносини, засновані на вільному договорі.