Сторінка
3

Економічна думка в Україні в дореформенний період 19 століття

СТЕПАНОВ

Т. Степанов (1795-1847),професор Харківського університету, по суті одним з перших у нашій країні створив оригінальний курс політичної економії російською мовою. Вирішальний вплив на формування його поглядів мали А. Сміт і Д.Рікардо, ідеї яких він пропагував серед студентів. Це мало величезне значення, оскільки проголошені видатними англійськими вченими ідеали свободи економічної діяльності були по суті спрямовані проти апологетів кріпосництва, а також доктрини меркантилізму. Степанов виступав проти механічного, некритичного перенесення теорії західних економістів на вітчизняний грунт.

Зважаючи на російську дійсність, Степанов акцентував увагу на соціальній несправедливості, яку вважав аморальною, й пропонував своїм слухачам, щоб вони «заглибилися» у предмет політичної економії, відкрили «самі закони» справжніх джерел цього «зла».

Аналізуючи ті чи інші категорії політичної економії, Степанов часто показував факти соціальної несправедливості. В цьому була одна з позитивних сторін його викладу політичної економії. Указував на необхідність посилення соціального аспекту політичної економії, що не було притаманне англійській класичній школі.

Велике значення надавав методологічним проблемам економічної теорії. Він підкреслював, що слід відрізняти політичну економію від політики. Перша відкриває закони фізичного життя держав, а саме закони багатства, а друга показує, закони їхнього морального життя або освіченість взагалі. І хоч обидві ці науки близько стискаються і впливають одна на одну, вони не збігаються: політична економія показує, яким чином багатство в суспільстві накопичується, розподіляється, споживається.

У своїх наукових працях і лекційному курсі Степанов розглядав такі кардинальні питання, як суть і джерела багатства, природа й праця, продуктивні й непродуктивні класи, цінність, суспільний поділ праці, машини, капітал і його нагромадження, відношення між виробництвом і споживанням, зарплата, прибуток і рента, національний доход, процент, кредит тощо. Він торкнувся майже всіх основних проблем політичної економії, які розглядав здебільшого з позиції класичної школи, хоч і з більшим наголосом на соціальних аспектах.

У розділі про джерела багатства він підкреслював, що всі класи мають рівне право на своє фізичне й моральне існування, бо чим правильніше розподілені між усіма громадянами багатства та освіченість, тим держава досконаліша. Степанов вважав, що розмір податків слід встановлювати відповідно з частиною прибутку громадян. Він протестував проти того, що бідний, нижчий клас народу платить більше, якщо порівняти його достатки з достатками багачів.

З’ясовуючи питання про походження багатства, Степанов зазначав, що праця виступає суб’єктом, а природа – об’єктом його дії. Людина діє на природу знаряддями виробництва, підкоряє собі її сили. Знаряддя виробництва за капіталізму він характеризував як капітал, що застосовується для одержання прибутку. Багатство складається в цілому з природи, праці й капіталу, однак основним чинником є праця, діями якої живе й рухається сам капітал. Степанов доводив, що капіталісти отримують надлишок продукції у вигляді додаткової вартості, хоч самої категорії «додаткова вартість» він не розумів.

Степанов стверджував, що праця тим продуктивніша, чим вона вільніша від усяких утисків. Він підтримував положення Рікардо про залежність прибутку від рівня зарплати. Прибуток є частиною вартості, створеної працею. Рівень зарплати не є й не може бути стабільним, бо це залежить від ряду причин, у тому числі й від самовдосконалення робітників, від історичного розвитку тієї чи іншої країни тощо.

При розгляді проблеми розвитку продуктивних сил як основи зростання багатства Степанов також одним із перших у Росії та Україні правильно оцінив реакційну суть поглядів Мальтуса й рішуче виступив проти мальтузіанства. Він писав, що мальтузіанці загрожують своїми думками людству в майбутньому. За їхнею теорією, протягом кількох століть земна куля має перенаселиться й дійде до такого стану, що не зможе забезпечувати необхідну кількість споживчих речей.

Степанов був одним із тих економістів, хто глибоко розумів суспільні процеси, що відбувалися в Росії та Україні. Популяризація ним творів видатних представників класичної політичної економії була спрямована проти ідеології феодалізму й відіграла позитивну роль.

ВЕРНАДСЬКИЙ

Відомим представником української економічної думки в роки реформи був професор Київського університету І. Вернадський (1821-1884).

В теоретичних питаннях Вернадський був безкомпромісним прихильником англійської економічної школи з її постулатом невтручання держави до економічних справ.

Свої економічні погляди Вернадський найповніше виклав, будучи видавцем і редактором журналу «Экономический указатель».

Уже в перших своїх працях із політичної економії він ставив перед собою завдання дати наукове визначення предмета політичної економії, показати дії економічних законів, під якими він розумів «природні закони виробництва», які є вічними й незамінними й не підлягають сваволі влади».

Вернадський писав, що економічні закони проявляються в усій своїй силі скрізь, де існують праця і обмін, тобто товарне капіталістичне виробництво. Інших форм він не визнавав. Характерно, що докапіталістичні форми виробництва він вважав такими, що зовсім не підлягають вивченню власне політичною економією як наукою про цінність, тобто про товарне виробництво.

Вернадський був прихильником невтручання держави у приватну ініціативу, вільну конкуренцію. Він намагався довести, що протекціонізм суперечить природним економічним законам, під якими він розумів закони товарного виробництва.

Особливості праці в докапіталістичних господарствах, за Вернадським, полягали в тому, що в них були відсутні будь-які стимули підвищення продуктивності праці, передусім через хижацьке ставлення до неї. У докапіталістичних формаціях панувала монополія на засоби праці і позаекономічний примус. За капіталізму ж праця набуває іншого характеру стосовно засобів виробництва. Вона перебуває у протиборстві з володіннями. Отже, Вернадський зробив спробу показати відмінності в застосування праці на різних етапах розвитку суспільства, виходячи з основного критерію – «володіння засобами виробництва».

Вернадський був послідовним захисником капіталістичного ладу. Він назмагався довести переваги не лише використання найманої праці за капіталізму, а й великої промисловості перед дрібною. Він наголошував, що капітал з’єднує сили, робить можливим розподіл праці, виступає головною умовою для успішного виробництва, тому країни, де є значні капітали, мають незрівнянно більші переваги над країнами, які його мають менше; звідси з’являється можливість створення машинного виробництва, якої немає за малих капіталів.