Сторінка
7

Українські землі під владою Польщі та Литви (кінець XIV — перша половина ХУП ст.)

Особливості господарського життя

Наприкінці XIV - першій половині XVI ст. на українських землях розвивалися землеробство, ремесла, торгівля, розбудовувалися старі й виникали нові села та міста. В землеробстві поряд з перелогом і двопіллям поширюється трипілля. З останнім пов'язане угноєння ґрунту та використання плуга і сохи (із залізними лемешами). Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалася в господарствах феодалів. У різних місцевостях України рівень розвитку землеробства не був однаковим. У Східній Галичині, на Поділлі, Волині, в центральних районах Київщини застосовувалася трипільна, на Поліссі, Півдні Київщини й Переяславщині - вирубна та перелогова системи.

Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Не втрачали важливого значення в господарському житті рибальство і мисливство.

Переробкою сировини займалися у феодальних господарствах. Одним з основних джерел прибутків феодалів було млинарство. Млини переважно були водяними. З XVI ст. поширюється переробка деревини: в господарствах панів вироблялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, вончосу (тесу). Розвинутими промислами на Україні в XV — XVI ст. були також солеваріння (в Прикарпатті) та видобування руди на руднях (особливо на Волині й Поліссі).

Промисли відігравали значну роль і в селянському господарстві: селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, металеві, дерев'яні предмети для господарського та побутового вжитку тощо.

З розвитком внутрішнього й зовнішнього ринків зростала потреба феодалів в грошах, і частина натуральної данини замінювалася на грошову. З середини XV ст. всі витрати і штрафи вже стягалися грішми.

Наприкінці XIV — у першій половині XVI ст. поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалися міські ремесла. Центрами ремісництва були Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець та інші міста. Наприклад, у Києві у XV ст. працювали кравці, кушніри, шевці, стригалі вовни, ювеліри-золотарі, зброярі, сідлярі, ковалі, теслярі, винники, пекарі, рибалки та ін.

У XV ст. — першій половині XVI ст. на Україні тривав дальший розвиток торгівлі, зумовлений піднесенням продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці, зростанням товарного виробництва, спрямованого як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Внутрішня торгівля відбувалася в суворих межах середньовічної регламентації: згідно із законом складського права приїжджі купці зупинялися в містах, які цим правом користувалися, і продавали свої товари на умовах, визначених місцевим купецтвом; при цьому приїжджі купці мусили користуватися лише певними шляхами й сплачувати на них мита та інші торговельні збори.

У великих містах існували спеціальні торговельні ряди (у Києві, наприклад, - хлібні та рибні, у Луцьку, Львові, Кам'янці — суконні ряди). Торжища виникали також у великих селах, переважно біля монастирів. Визначну роль у розвитку внутрішньої торгівлі відігравали ярмарки, які відбувалися у певні дні у великих містах.

Економічний розвиток українських земель зумовив і розвиток зовнішньої торгівлі. За кордон вивозили полотно, пояси, шапки, хутряні вироби, мечі, ножі, стріли, ювелірні вироби. Велике значення мало розширення економічних зв'язків України з Росією, ганзейськими містами та генуезькими містами-колоніями в Криму. З кінця XIV ст. пожвавлюється торгівля Києва та інших українських міст з Твер'ю, Новгородом, Москвою. В Києві існували двори-колонії російських, грецьких, польських, турецьких, італійських купців. Інтенсивно торгували з Кафою, Львовом і Луцьком. Значних розмірів досягла торгівля українських міст з країнами Центральної та Західної Європи. З кінця XV ст. зростає роль Гданська, через який до Західної Європи з України вивозилося збіжжя, продукти лісового промислу.

Генезис капіталізму в Західній Європі, розвиток товарно-грошових відносин зумовили зміни і в структурі поміщицького господарства на Сході Європи, зокрема в Речі Посполитій. Протягом XVII ст. Україна залучається до балтійського експорту сільськогосподарських продуктів (через Гданськ). Піднесення міст і мануфактур в Європі викликало попит на український хліб і промислову сировину.

Розвиток внутрішнього та зовнішнього ринку спонукав польських феодалів до перетворення своїх маєтностей на фільварки, тобто до запровадження власного господарства (з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської сировини), заснованого на постійній щотижневій панщині. Така перебудова аграрних відносин стала можливою за умов зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва й кріпосного права (безпосередньої влади феодала над селянами). Феодальна держава та панство шукали шляхів збільшення прибутків від своїх маєтків насамперед за рахунок посилення експлуатації селянства.

Внаслідок освоєння окраїн - Наддніпрянщини і Побужжя — та піднесення фільваркового господарства протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. на Україні значно зросла площа оброблюваних земель. Культурне землеробство поширювалося на нові місцевості Східного Поділля, на південну частину Київщини й Лівобережжя, Слобідську Україну. Найрозвинутішими в цьому відношенні були Волинь, Галичина, Західне Поділля - тут панувало трипілля, лани удобрювалися. Основним знаряддям праці був дерев'яний плуг "із залізом" (залізним череслом і лемешем). У східних і північних районах поряд з трипіллям зберігався перелог. Основною культурою залишалося жито, але поширювалися також пшениця та ячмінь. Пшениця вирощувалася у фільварках переважно на продаж. Головними технічними культурами, як і раніше, були льон, коноплі, хміль. Розвивалося городництво, садівництво, пасічне бджільництво, ставкове рибальство, помітно зросло тваринництво. Розводили велику рогату худобу і свиней, у гірських районах — овець, у степових ширилося конярство. Зберігали своє значення й мисливські промисли.

Як і раніше, у внутрішній торгівлі значну роль відігравали місцеві торги та ярмарки, що відбувалися у містах і містечках, визначених королівськими грамотами - привілеями. Деякі ярмарки (у Києві, Львові, Кам'янці, Луцьку) мали загальноукраїнське значення. Сюди з'їжджалося і купецтво із сусідніх країн. У містах розвивалася постійна торгівля, зростало число крамниць.

Підносилася зовнішня торгівля. Тісними були економічні зв'язки українських земель з Росією. Україна торгувала із Західною Європою через Краків і Прибалтику. Особливо важливу роль в експорті українських товарів (хліба, вовни, воску тощо) відігравав Гданськ. Через нього ж на Україну йшов європейський і східний експорт.