Сторінка
2

Країни близького Сходу після другої світової війни

Після поразки хусейнівського режиму у війні посилився національ­но-визвольний рух курдів у Іраку. Цей 20-мільйонний народ прожи­ває у прикордонні Туреччини, Іраку, Ірану, Сирії, держав Закавказ­зя. Курдистан ніколи не був суверенною державою. Незважаючи на труднощі історичної долі, курди не тільки не асимілювалися, навпа­ки, консолідувалися у згуртовану націю. Іракський (південний) Кур­дистан є загальнокурдським національним центром. Там з 1961 до 1975 р. (з перервами) відбувалися повстання курдів. У березні 1974 р. іракський уряд оголосив про автономію іракського Курдистану, однак вона залишилась лише на папері. У лютому 1991 р. курди Іраку під­нялися на боротьбу проти режиму Саддама Хусейна, сподіваючись на підтримку міжнародних збройних сил, які розбили іракську армію у Кувейті. Однак цього не трапилося, оскільки курдське питання трак­тується членами ООН як внутрішня проблема Іраку. Багдадський ре­жим посилив репресії проти курдів. Національно-визвольний рух кур­дів жорстоко придушується також в Ірані й Туреччині.

Туреччина намагається створити антикурдську спілку зі своїми схід­ними сусідами. За угодою з багдадським урядом, турецькі регулярні війська перетинають іракський кордон, здійснюючи каральні експе­диції проти повстанців.