Сторінка
2

Зовнішня політика Італії у міжвоєнний період

З чого розпочали конкретну підготовку до війни? Прискореними темпами будували військові кораблі. Якщо в період з 1924-1930 рр. закладалося в середньому кораблі тоннажністю в 30 тис. т., то за програмою 1930-1931 рр. ця цифра була збільшена до 43 тис. т. Навесні 1934 р. уряд оголосив про будівництво двох лінкорів водотоннажністю по 35 тис. т. Витрати на озброєння з державного бюджету в 1939 р. досягли 50%. Військове навчання дорослого населення здійснювалось у віці з 18 до 55 років. Атестат про середню освіту і посвідчення про присвоєння випускникам шкіл офіцерських звань видавались одночасно. Концентрація капіталу, особливо в галузях, що працювали на війну, зросла в 4 рази. Опір фашизму в середині країни придушувався досить жорстокими методами.

За такої політичної обстановки в жовтні 1935 р. Італія починає війну за загарбання Ефіопії, заручившись попередньою згодою Франції про її відмову від претензій на цю країну. Італія у свою чергу відмовлялась від претензій на французькі колонії в Африці.

300 тисячна італійська армія під командуванням генерала де Боно з боку Еритреї і Сомалі почала свої бойові дії проти армії Ефіопії. В Італії уже святкували заснування імперії.

Якою була Ефіопія і її армія? На той час територія Ефіопії була оточена колоніями Англії і Франції. Населення країни складало 10 млн. чол. Це була сільськогосподарська країна, в якій ще було і рабство. На озброєнні ефіопської армії були гвинтівки, стріли, ножі. На озброєнні італійської армії були танки, літаки, гармати, отруйні гази та ін.

Не дивлячись на цілковиту військову перевагу, італійська армія змушена була упродовж 7 місяців вести бої, надто повільними темпами просуватись по території Ефіопії. Армія Ефіопії, яка після загальної мобілізації нараховувала до 350 тис. чол., вела боротьбу за кожен кілометр своєї території. Через 5 місяців бойових дій італійська армія просунулась вперед на 100 км від кордону. Тоді італійці застосували проти ефіопської армії отруйні гази. 5 травня 1936 р. італійська армія захопила столицю Ефіопії Адіс Абебу. Імператор Ефіопії Хайлє Селасіє покинув свою країну.

Уряд Італії використовував усі можливості для підтримання в армії і цивільних громадян патріотичних почуттів. У цьому йому допомагав Ватикан. Проводилась кампанія матеріальної підтримки армії з боку населення країни, був утворений спеціальний фонд, в який громадяни здавали свої золоті вироби а взамін отримували ювелірні вироби із олова. Це вважалось високим рівнем прояву патріотизму.

Яка була позиція світу, Ліги Націй на розбійницькі дії Італії? Ліга націй продовжувала виступати за врегулювання конфлікту, але Італія відхилила пропозиції Ліги Націй. Тоді проти Італії були застосовані економічні санкції, але і не було дозволу Ефіопії придбати зброю в інших країнах.

Це була типова колоніальна війна сильної держави проти слабкої. Це була спроба вийти із економічної кризи за рахунок інших народів. Це була свого роду заявка на початок реалізації ідеї про перетворення Середземного моря у внутрішнє італійське озеро та утворення Великої Італії. 9 травня указом Мусоліні було проголошено, що Ефіопія приєднана до Італії. Італійський король став “ефіопським імператором”.

Якими були наслідки війни Італії проти Ефіопії? Загроза іншим народам африканського континенту стала реальністю. Саме цим можна пояснити згоду Єгипту на колонізацію його території Англією. Зближення Італії з Німеччиною також стало реальністю після закінчення війни в Ефіопії.

Агресивність італійського фашизму знайшла своє продовження в Іспанії. 50 тис. “добровольців” з Італії воювали на боці іспанських фашистів. У жовтні 1936 р. Італія уклала з Німеччиною союзний договір, яким було утворено “вісь Берлін – Рим – Токіо”. В 1937 р. Італія вийшла, як це уже зробили Німеччина і Японія з Ліги Націй, і в листопаді того ж року приєдналася до Антикомінтернівського Пакту.

Маючи таких союзників, у кінці 1938 р. Італія ставить питання про передачу їй таких французьких територій, як Корсика, Савойя, Туніс, і Джибуті (на Червоному морі). Це одразу ж привело до загострення італо-французьких відносин. Щоб отримати підтримку з боку Німеччини в разі можливої війни з Францією, Муссоліні вирішив укласти воєнний договір з Німеччиною.

7 квітня 1939 р. італійські війська висадилися в Албанії і, зламавши опір слабких албанських загонів, протягом кількох днів захопили столицю країни Тирану, її порти і головні стратегічні пункти. Західні держави не реагували на агресію фашистської Італії.

22 травня 1939 р. в Берліні Чіано і Рібентроп підписали “Сталевий Пакт” між Німеччиною та Італією, який зобов’язував обидві сторони надавати збройну підтримку одна одній. Під час переговорів у Берліні і міністр закордонних справ Італії Чіано заручився обіцянкою Гітлера, що він не вимагатиме вступу Італії у війну принаймні у найближчі три роки. Ця обіцянка не мала великого практичного значення, оскільки було ясно, що при наявності воєнного союзу з Німеччиною Італія однаково не могла б зберегти тривалого нейтралітету в разі виникнення загально - європейської війни.

Таким чином, зовнішня політика Італії в міжвоєнний період була спрямована на перетворення Італії у велику імперію. Саме реалізації цієї мети були підпорядковані військово-політичні відносини з такими ж агресивними державами того часу, як Німеччина і Японія. Опір в Італії такій політиці був ще надто слабкий.

Література: