Сторінка
5

Давній Єгипет: ремесла і техніка, транспорт, грошова система, торгівля, оподаткування

МЕТАЛУРГІЯ

Не дивлячись на те, що мідь, що здобувається на Синає, була м'якою, оскільки мала незначну кількість домішок марганцю і миш'яку, Стародавні ковалі уміли її гартувати за допомогою холодного кування і одержувати достатньо твердий метал. Ще в додинастичне| часів мідь для поліпшення якості стали переплавляти. Для цієї мети уживалися відкриті керамічні і кам'яні форми. Після відливання виріб, що виготовляється з міді, піддавали холодному куванню. Згодом, коли з'явилися спеціальні шпилі для металу, стали кувати мідь в гарячому стані. При виготовленні якого-небудь знаряддя або зброї, наприклад долота або кинджала, його ріжучий край виковували для відточення і надання потрібної форми. Процес кування викликав зміну кристалічного стану металу, при якому мідь ставала твердішою. Окрім наборів інструментів в гробницях знаті мідні знаряддя праці були знайдені археологами на місцях роботи - в каменоломнях і копальнях. На кам'яних блоках, з яких були складені піраміди, видно сліди тільки кам'яних і мідних знарядь. Бронза, тобто сплав міді з оловом, тоді ще не була відома, з міді за часів Стародавнього царства виготовляли знаряддя для обробки не тільки дерева і м'яких сортів каменя, але також і твердого каменя - граніту і базальту, про що свідчать сліди мідних інструментів, що залишилися на них. Тільки куванням і перековуваною знарядь стародавні ковалі досягали їх вражаючої твердості. Хімічний аналіз мідних знарядь показав, що з часом метал втрачав властивості, придбані куванням.

З часів Раннього царства для покриття дерев'яних виробів вживали тонку листову мідь — її прикріплювали мідними гвоздиками. Ринви в пірамідних і храмових спорудах були викладені мідними листами без слідів припою. Хімічний аналіз мідних виробі показав, що мідь ніколи не була чистою — з руди в неї потрапляли такі домішки, як сурма, миш'як, вісмут, марганець, залізо, нікель і олово, Звичайно відсоток домішок був невеликий, але коли він збільшувався, мідь ставала твердішою. Враховуючи це, з часів Середнього царства при плавці в мідь стали додавати олово, щоб одержати твердіший і міцніший метал — бронзу. Нижча точка плавлення бронзи і велика текучість полегшували процес її литва. Виробництво штучного сплаву міді з оловом означало прогрес в розвитку продуктивних сил — вступ суспільства та вищий ступінь цивілізації, в бронзове століття.

У пізню епоху з бронзи відливали статуетки - суцільними або порожнистими всередині. Для цього застосовували спосіб литва по восковій моделі: з бджолиного воску виготовляли модель фігури, яку збиралися відлити, покривали її глиною і нагрівали - віск витікав через отвори, залишені для заливки металу, а на його місце в затверділу форму вливали розжарений метал. Коли метал застигав, форму розбивали і поверхню статуї обробляли зубилом. Так само відливали порожнисті фігури, але воском покривали формувальну шишку з кварцевого піску. Цим способом економили віск і бронзу. Не дивлячись на широке розповсюдження бронзи за часів Нового царства - з неї виготовляли не тільки знаряддя, але і зброю (кинджали, списи, наконечники стріл і т. п.), - з дешевшої міді теж продовжували робити знаряддя і різні предмети. У гробниці Тутанхамона мідних предметів виявилося більшим, ніж бронзових.

У МАЙСТЕРНІ У ШКІРЯНИКА І ТКАЧА

Істотне місце серед ремесел займали обробка шкіри і виготовлення з неї різних предметів ужитку. Єгиптяни з якнайдавніших часів уміли обробляти шкури, які удосталь доставляли пастухи і мисливці. З шкіри робили ремені, що служили для прикріплення до рукоятки робочої частини багатьох знарядь (сокир, тесел|, мотик), для того, що скріпляє частин плуга і деталей меблів, бурдюки для води, кошелі, мішки, чохли і футляри для сувоїв папірусу і дорогоцінних виробів, пергамент, сандалі, щити і сагайдаки, а з Нового царства – деталі бойових і парадних колісниць, кінська збруя.

Ось перед нами майстерні шкіряників. В глибині однієї з них відкриті двері в невеликий дворик, на якому група чоловіків зайнята обробкою шкур. Один кладе у велику глиняну судину шкури для вимочування, а двоє інших взялися за обробку вимочених, тільки що вийнятих з судини шкур. Один шкіряник очищає шкуру від мездри|; у руці він тримає інструмент з декількома вістрями, схожий на гребінь. Його сусід видаляє з шкіри скребком шерсть. Очищені шкури знову кладуть вимочувати в інші судини.

У самій майстровій працівники зайняті обробкою абсолютно готових, чистих і вимочених шкур. Частину їх промазують густим шаром жиру, а потім починають м'яти. Жир вбирається в пори шкіри, і вона стає гнучкою і м'якою. Інші шкури просто розтягують, вирізують з них шматки потрібної форми і натягують їх на приготовані дерев'яні остови; так виходять щити, сагайдаки, передки і боки колісниць. Все це висушується на сонці. Висохши, шкіряні предмети стають твердими і міцними. З шкіри обробленої жиром, роблять сандалі, ремені, кінські вуздечки, ошийники для собак. Додавши фарбувальні речовини, одержують кольорову шкіру.

У майстерні тісно і задушливо. Шкіри видають огидний сморід. Фарби роз'їдають пальці працівників, шерсть забивається в ніздрі.

Одним з якнайдавніших видів єгипетського ремесла було ткання, яке розвивалося з плетіння корзин. Збереглися зразки неолітичних, бадарийських| і додинастичний| плетінь з листя фінікової пальми, різних трав і рослин. Залишки полотняних тканин дійшли до нас ще від епохи неоліту. Льон залишався до пізнього часу основним матеріалом для виготовлення тканин, але збереглися також тканини з трав'яного і очеретяного волокна.

Майстерня ткача завалена згортками різних матерій. Тут і грубе, дешеве полотно, і дорогі, напівпрозорі тканини; є тканини з кольоровими узорами, є і облямовані бахромою. Тут прядуть виготовлене в сільських місцевостях льняне волокно. Спочатку волокно розтягують між двома паличками і одержують тонку нитку. Потім її скручують, а скручені нитки, так звану «ровницу|», зсукують за допомогою веретена в одну нитку пряжі.

Веретено є дерев'яним стрижнем з надітим на нього кам'яним або глиняним прясельцем, воно допомагає веретену обертатися довго і рівномірно.

Прядильники обертають в руках веретена і зсукують пряжу з декількох ниток, звичайно з двох, іноді і більше; буває навіть, що число ниток доходить до дванадцяти. Над головами прядильників укріплені в стіні палиці, до яких прироблені кільця. Через ці кільця і протягнуті нитки ровници|, яка лежить в судині, злегка змочена для того, щоб нитці йшли ровнее|. Деякі прядильники прядуть відразу на двох веретенах: це досвідчені майстри, обізнані свою справу.