Сторінка
2

Глобалізація як фактор ризику у формуванні структури економіки України

З питань про періодизацію світового інтегруючого розвитку сьогодні не існує єдиної думки. Найбільш придатними для розгляду глобалізації з позицій формування структури економіки є погляди М. Шимаі і М. Чешкова. Так, М.Шимаі головними етапами цього процесу вважає інтернаціоналізацію, транснаціоналізацію і універсалізацію. Під універ­салізацією розуміється подібність національних інститутів і механізмів економічного регулювання. Посилення такої подібності передбачає зближення їх основ­них параметрів, що в цілому рівнозначно глобалізації, яка, за термінологією самого М. Шимаі, ототожню­ється з усім світовим інтегруючим розвитком [4, С. 119]. Необхідно зазначити, що таке трактування етапів світового інтегруючого розвитку фіксує лише послідовність форму­ван­ня етапів і форм СІР, але не має ніякого відношення до їх завершення, тобто експансія техногенної цивілізації відбувається сьогодні за усіма трьома напрямами і в усіх трьох формах. Провідну роль у цій єдності відіграє глобалізація. На попередньому етапі СІР таку роль відігравала транснаціоналізація, а на початковому – інтерна­ціона­лізація.

Такі етапи, як інтернаціоналізація і транснаціоналізація, співпали у часі із індуст­ріалізацією структури економічних систем. Підвищення рівня промислової зрілості при­вело до посилення світового інтегруючого розвитку, а особливий вплив на СІР здій­снили: післявоєнний інтенсивний розвиток сектора виробництва споживчих товарів трива­лого користування та поглиблення суспільного поділу праці, обумовленого ростом цього виробництва, яке стало потужним імпульсом для розвитку міжнародних промислових комплексів. Працеємні операції почали переміщуватись у регіони з дешевою робочою силою, що зумовило зростання експортних ресурсів і інтеграційних потенцій країн, що розвиваються.

В історичному аспекті процес глобалізації значною мірою був зумовлений інфор­ма­ційною революцією, він у часі співпав з переходом індустріально розвинених країн на постіндустріальний щабель розвитку. Важливо зазначити, що постіндустріальний розви­ток базується на продуктивних силах, які було створено на індустріальній стадії розвит­ку, однак матеріально-речова складова відіграє у ньому не провідну роль. Інтелек­туальна складова, яка поєднує нагромаджені знання, здатність створювати нові знання, уміння, а також загальну культуру праці, науково-технічні розробки, фундаментальні наукові ідеї та гіпотези стають найважливішими компонентами продуктивних сил постінформаційної економіки, а сегменти економіки, які найбільше концентрують цю складову, є найважли­ві­шими сегментами економіки.

Пошуку причин включення периферійних країн, до яких, на жаль, відноситься і Украї­на, до СІР і встановленню наслідків такого підключення присвячено багато праць вітчи­зняних і зарубіжних вчених. Нашим завданням було відібрати такі з них, які висвітлюють структуру економіки країн наздоганяючого розвитку і встановлюють можливі загрози для них з боку СІР і глобалізації. Аналіз таких процесів у міжнародному поділі праці в історичному аспекті дають відповіді на ці питання.

На сьогодні встановлено, що рушійною силою СІР на початку промислової революції був товарообмін продукцією базових (для того періоду) галузей економіки, підприємства яких розташовувалися в різних регіонах і країнах (включаючи територіальні утворення колоніального і напівколоніального типу, а також залежні країни). Експортний потенціал розвинених країн складали промислові вироби кінцевого попиту, спочатку споживчого, а згодом і виробничого, в той час як експортний потенціал країн, що розвиваються, ста­но­вили продукти землеробства і добувної промисловості, в організації виробництва яких левову частку становив капітал метрополій, саме на їх потреби і було зорієнтовано таке виробництво [5]. Зв’язок процесу відтворення розвинених країн і тих, що розвивають­ся, здійснювався шляхом модернізації споживання у країнах наздоганяючого розвитку через імпорт товарів, які виробляли у розвинених країнах. Регулярна торгівля з розвинени­ми країнами вплинула на сферу виробництва периферійних країн, особливо експортного характеру, розвиток яких випереджав інші сектори їх економік. У той же час вільний від обмежень імпорт руйнував багато традиційних видів виробництва і одночасно стриму­вав, а іноді зовсім унеможливлював становлення нових, які могли б з ним конкурувати [6].

Такі процеси обумовили модифікацію відтворювальної структури країн наздоганяю­чого розвитку, що приводило до довготривалих наслідків, а саме: імпорт нових і найнові­ших товарів з розвинених країн змінював структуру внутрішнього попиту, підвищував життєві стандарти, і ставив відповідні вимоги до структури виробництва, в результаті чого потреба населення у дешевших і вищої якості імпортних товарах переросла в реаль­ний платоспроможний попит, який поставив завдання до структурних зрушень у країнах наздоганяючого типу, чому сприяли і готовність приватних підприємців до інвестицій в імпортозаміщуючу промисловість. З цього часу країни наздоганяючого розвитку почи­нають проводити політику імпортозаміщення, формують захисні бар’єри у формі високих мит, а також обмежень у масштабах імпорту відповідних виробів. Результатом такої політики став прилив місцевих і іноземних інвестицій в імпортозаміщуючі види діяль­ності, а також відносне звуження експортного сектора, в результаті переливу капіталу у галузі внутрішнього попиту [7].

Тобто на своєму початковому етапі СІР створив передумови соціально-економічної модернізації структури економік країн наздоганяючого типу, які полягали у наступному: інтернаціоналізації традиційних виробництв країн, що розвиваються; сприянні утворенню нових видів виробництв, які були зорієнтовані на ринки розвинених країн; інтернаціоналі­зації системи місцевих потреб, підготовці ґрунту для індустріального росту. В Украї­ні, ще у 1997 році, у доповіді Президента України „Стратегія стабілізації та економічного зростання” було визнано необхідність проведення політики імпортозаміщення та реаліза­ції конкурентних переваг нашої держави на світових ринках та заходів з такої реалізації, що вплинуло на подальший розвиток економічної ситуації в регіонах України.