Сторінка
3
Основою фіктивної економіки, розповсюдженої в СРСР в останній період існування адміністративно-командної системи, були різноманітні приписки, порушення звітності, відхилення від установлених норм і стандартів, що дозволяють одержувати нетрудові доходи.
Під «другою» економікою тоді ж прийнято було розуміти всі ті форми виробничої діяльності, що ведуться поза державним сектором,— індивідуальне і несерійне виробництво. В «другій» економіці є й елементи приховання від фінансових і контрольних органів, що відносяться власне до тіньової економіки.
«Чорна» економіка — це незаконна виробнича діяльність, тісно зв'язана з економічною злочинністю.
Від легального, тіньовий доход відрізняється насамперед тим, що його власник не платить податків. Зайняті в неформальній (тіньовий) економіці підприємці і працівники найманої праці не повідомляють ніяких обов'язкових зведень офіційним органам — податковим, соціального забезпечення, статистичним по обліку зайнятості, а також уникають контактів із профспілками.
1.3 Державна політика доходів
Державна політика доходів полягає в перерозподілі доходів через держбюджет шляхом диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат населенню. При цьому значна частка національного доходу переходить від шарів населення з високими доходами до шарів з низькими доходами.
Держава, організовуючи через бюджет перерозподіл доходів, вирішує проблему підвищення доходів незаможних шарів населення, створює умови для нормального відтворення робочої сили, сприяє ослабленню соціальної напруженості і т.д. Ступінь впливу держави на процес перерозподілу доходів можна вимірити обсягом і динамікою витрат на соціальні цілі за рахунок центрального і місцевого бюджетів, а також розміром оподатковування доходів.
Можливості держави в перерозподілі доходів багато в чому обмежуються бюджетними надходженнями. Нарощування частки соціальних витрат понад податкові надходження веде до перетворення їх у могутній фактор росту бюджетного дефіциту й інфляції. Збільшення соціальних витрат держбюджету навіть у межах отриманих доходів веде до надмірного росту податків, здатному підірвати ринкові стимули.
Доходи бюджету утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України.
Основним джерелом доходів бюджету є податкові доходи, а в податкових доходах - податок на добавлену вартість, податок на прибуток, акцизний збір, податки з населення тощо. Статистичні дані про доходи Бюджету України в 2002 році наведені в Додатку 1.
2. Система розподілу доходів в ринковій економіці
2.1 Сутність і механізм розподілу доходів
Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.
Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).
Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.
Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави, друга - залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.
Підприємство сплачує державі податок на прибуток до державного бюджету(див. Додаток 1.). Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий принцип розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка з прибутку).
Важливе значення має установлення пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.