Сторінка
2
Найважливішою рушійною силою економічного прогресу в межах суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами, або відносинами економічної власності. Найдинамічніші елементи продуктивних сил на сучасному етапі – робоча сила, наука, засоби праці. Тому в процесі свого розвитку вони перші вступають в суперечність, конфлікт з відносинами власності.
Механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин передбачає наявність різних форм і методів часткового і тимчасового розв’язування економічних суперечностей у межах одного суспільного способу виробництва.
Так, внаслідок загострення суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами у першій половині ХІХ ст. виникає і швидко розвивається акціонерна власність.
Другим важливим методом розв’язання економічних суперечностей суспільного способу виробництв є економічні кризи. Залежно від їх глибини і сфери поширення здійснюється часткове і тимчасове, або більш повне і тимчасове розв’язання економічних суперечностей. Третім важливим методом розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва є його господарюючий механізм, насамперед діяльність держави, виконувані нею функції.
Кількісний метод – це ще один метод часткового розв’язання економічних суперечностей. У процесі переростання продуктивними силами меж певної форми власності в умовах певного суспільного способу виробництва спочатку відбуваються переважно кількісні зміни, нагромадження більшої суми грошей, засобів виробництва, що створює передумови для розвитку окремих елементів продуктивних сил. І тільки через певний час кількісні зміни зумовлюють нову форму якості – більш розвинутої форми власності.
У сучасній економічній літературі поняття “фактори економічного прогресу” і “фактори виробництва” розглядають, як тотожні, тобто вважають їх джерелами національного доходу, зокрема прибутку.
Фактори виробництва – важливі об’єкти або елементи, які здійснюють вирішальний вплив на можливість і результати виробництва.
Факторам виробництва властива певна взаємозамінюваність, що супроводжується їх різною комбінацією з боку підприємців для зниження витрат виробництва. Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовлена обмеженістю більшості ресурсів, неоднаковою ефективністю їх використання, різними споживчими властивостями продукту, конструктивними особливостями виробу.
В історії розвитку техніки виділяють декілька етапів. Перший почався з виникнення первісного ладу, появою найелементарніших знарядь праці й тривав до кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., тобто до появи машинного виробництва. Другий етап тривав до початку розгортання НТР і базувався на машинній праці. І лише в ХVІ – ХVІІ ст. почався процес поступового зближення наукового і технічного прогресу.
Науково-технічний прогрес – це якісні (еволюційні) та істотні (революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, тобто існуючої системи продуктивних сил на основі досягнень науки, а також аналітичні зміни речової форми розвитку продуктивних сил – відносин, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації.
Еволюційна форма розвитку характеризується поступово кількісними (переважно) та якісними (частково) змінами в розвитку науки і техніки, вдосконалення традиційних видів техніки, виробництва. Революційна форма розвитку НТП означає появу нових видів, їх практичне застосування, тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва.
В історії НТП виділяють дві промислові революції: перша наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст.; друга – в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст., (її ще називають електротехнічною революцією) і науково-технічну революцію, що почалася в середині 50-х років ХХ ст. і триває у наш час. У ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці, інструментів в умовах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості поступово готує основу для появи спеціалізованих машин, переходу до другого стану в розвитку техніки – великого машинного виробництва, до виникнення істотно нового технологічного способу виробництва. Термін “науково-технічна революція” вперше запровадив в науковий обіг Дж. Бернал у книзі “Світ без війни”.
Найлогічнішим і найлаконічнішим визначенням сутності НТР є її характеристика як революції в технологічному способі виробництва, якщо його розглядати як діалектичну єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин.
Науково-технічна революція – це докорінні зміни у взаємодії людини і природи, а також у системі продуктивних сил та їх речової форми.
Глибинна сутність НТР виявляється в її основних рисах. У них вона розгортається в цілісну систему, охоплює головні структурні елементи технологічного способу виробництва.
Першою рисою НТР є перетворення на безпосередню продуктивну силу. Наука – це загальний духовний продукт суспільного розвитку, загальний інтелект, суспільне знання. Функцію безпосередньо продуктивної сили наука виконує насамперед традиційно, тобто через механізм реалізації наукових винаходів у машинах, робочій силі, предметах праці та інших елементах продуктивних сил, а також через перетворення науки на самостійний фактор виробництва, на відносно самостійну силу економічного прогресу.
Найважливішими особливостями перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу є:
1) пріоритетність теоретичних знань порівняно з експериментальними;
2) наука в більшості галузей поступово перетворюється на початкову стадію безпосередньо матеріального виробництва;
3) “онаучування” виробництва, тобто посилення характеру виробничих процесів;
4) розвиток науки стає основою переходу до інтенсивного типу економічного зростання;
5) перетворення праці ученого на продуктивну працю сукупного виробництва;
6) наука безпосередньо впливає на окремі елементи продуктивних сил;
7) у системі “наука – техніка – виробництво” переважає розвиток науки;
8) науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки стають важливим фактором НТП, конкурентної боротьби;
Завантажити реферат