Сторінка
2

Банківський кредит, його види, форма видачі, принципи та об'єкти кредитування

Наднормативні запаси готової продукції, які підлягають кредитуванню, можуть утворюватися в результаті скорочення або призупинення її відвантаження покупцям через їх неплатоспроможність.

Розмір кредиту на оплату розрахунково-платіжних документів постачальників у разі відсутності власних коштів визначається вартістю купованої продукції, товарів, послуг, вказаних у цих документах.

У складі капітальних витрат позики видаються на фінансування витрат, пов'язаних з реконструкцією і технічним переозброєнням діючих підприємств, впровадженням нової техніки, вдосконаленням технології виробництва тощо. Розмір позик на капітальні

витрати визначається як різниця між вартістю виду здійснених капітальних витрат і наявністю власних та залучених джерел їх фінансування.

Порядок оформлення отримання кредиту в банку

Кредитні взаємовідносини банку і суб'єкта господарської діяльності регулюються кредитним договором, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі після згоди банку на видачу позики позичальнику.

Але до укладання кредитного договору позичальник, який бажає отримати в банку, що його обслуговує, кредит, з'ясовує в цьому банку (в усних переговорах з відповідними працівниками банку) можливість позитивного вирішення цього питання. Отримавши позитивну відповідь, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням-заявою, де вказує мету отримання кредиту, його суму, строк використання, передбачене забезпечення, економічну характеристику заходів, що кредитуються, і джерела погашення кредиту.

Разом з клопотанням-заявою позичальник подає банку такі документи:

• техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу;

• копії контрактів (договорів) між продавцем і покупцями;

• копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання тощо;

• розрахунки очікуваних доходів від здійснення кредитованого заходу, за рахунок яких сплачуватиметься майбутній кредит;

• бухгалтерські й фінансові звіти (форма № 1 "Баланс підприємства", форма № 2 "Звіт про фінансові результати", форма № З "Звіт про рух грошових коштів", форма № 4 "Звіт про власний капітал") за звітний рік і квартал;

• виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших банках;

• висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника;

• договір застави, поручництва, гарантії, страхування (один з цих документів або кілька за вимогою банку);

• бізнес-план нового здійснюваного заходу;

• розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;

• розрахунок одержання та розподілу прибутку.

У разі потреби банк може вимагати від позичальника інші документи і відомості, які підтверджують економічне становище підприємства, його платоспроможність і забезпечення повернення кредиту.

Позичальник, який не є клієнтом банку, подає йому додатково такі документи:

• статут підприємства, зареєстрований і затверджений у встановленому порядку;

• засновницький договір;

• свідоцтво про реєстрацію;

• довідку про перебування на обліку в податковому органі;

• завірену у встановленому порядку картку із зразками підписів осіб, які мають право розпоряджатися коштами на рахунку.

Оформляючи одержання довгострокового кредиту на фінансування капітальних витрат, позичальник подає в банк документи, необхідні для відкриття кредитування капітальних вкладень, а також контракт на побудову, договори на постачання необхідного виробничого обладнання, документи на відведення земельної ділянки (землекористування), проектно-технічну документацію на заходи, які здійснюватимуться, основні техніко-економічні показники проекту, бізнес-план, розрахунок дохідності та окупності капітальних витрат, що кредитуються, та ін.

Після одержання клопотання-заяви і необхідних документів для надання кредиту, вивчення цих документів банк оцінює економічне становище та ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту та своєчасність погашення.

Серед показників, на основі яких банк приймає рішення про видачу позичальнику кредиту, найважливішим є кредитоспроможність, тобто наявність умов для видачі кредиту та можливості своєчасного його погашення.

Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі кількох показників, які характеризують дохідність підприємства, його платоспроможність, ліквідність, забезпеченість власними джерелами та ін. Вибір показників для оцінки кредитоспроможності позичальника залежить від форми власності, галузі економіки, особливості виробничо-фінансової діяльності тощо. Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, велику увагу приділяють розрахунку та аналізу коефіцієнтів, які характеризують ефективність вкладень у виробництво, ліквідність балансу, забезпеченість власними джерелами, платоспроможність.

Визначаючи кредитоспроможність клієнта, банк аналізує умови (ділове середовище), в яких працює підприємство-позичальник, тобто вивчає види його діяльності, конкурентоспроможність продукції, ринки збуту, постачальників, покупців тощо.

Після розрахунку та аналізу відповідних показників (коефіцієнтів), вивчення умов роботи клієнта банк здійснює (виводить) загальну оцінку фінансового стану позичальника шляхом розрахунку інтегрального показника і на рівні колективу приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту. У разі позитивного вирішення банк укладає з позичальником кредитний договір.

Кредитний договір — це документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов'язання щодо видачі, використання і погашення позик. У ньому вказуються найменування сторін, вид кредиту, який видається, його мета, сума, строк видачі, розмір оплати, умови забезпечення і зобов'язання сторін: з одного боку — за своєчасністю і повною видачею кредиту, з іншого — за цільовим використанням, своєчасністю погашення позики і відсотків за нею. У цьому договорі обумовлюються також відповідальність сторін (кредитора і позичальника) за порушення умов договору та їх юридичні адреси.

Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позиковий рахунок, на який зараховується передбачена договором сума кредиту.

1. Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України: Затв. постановою НБУ від 19.02.01 // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 12.

2. Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті: Затв. постановою НБУ від 18.12.98 // Офіц. вісн. України. — 1999. — № 1.

3. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Затв. постановою НБУ від 29.03.01 // Офіц. вісн. України. — 2001. —№ 18.

4. Інструкція про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби: Затв. наказом ДПА України від 17.03.01 // Офіц. вісн. України. — 2001. — № 13.