Сторінка
1

Ринкові економічні відносини і товарно-грошовий фетишизм. Шляхи його подолання

Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч субєктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну та багатовимірну структуру ринку.

Ринкова економіка грунтується на приват­ній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем економічної організації. Іншими важливими її принципами є: свобода підприємництва й вибору, особиста заінтересованість як головний мотив економічної поведінки, конкуренція та обмежена роль уряду в господарському житті.

Приватна власність. Як уже зазначалося, в ринковій економіці ресурси перебувають у власності приватних осіб та інституцій, але не уряду. Приватна власність дає змогу окремим особам та підпри­ємствам на свій розсуд залучати й застосовувати ресурси. Інститут приватної власності формувався еволюційно й підтримується правом заповіту — правом власника майна призначати спадкоємця влас­ності після смерті. Права власності — найістотніші, оскільки заохо­чують інвестиції, обмін та економічне зростання. Без права влас­ності люди змушені витрачати чимало зусиль та ресурсів, аби за­хистити й зберегти свою власність.

Свобода підприємництва й вибору. З приватною власністю тісно пов'язана свобода підприємництва й вибору. Ринкова економіка

покладає на підприємства відповідальність за ухвалення рішень, ефективність яких перевіряється ринком.

Свобода підприємництва означає, що власники матеріальних ресур­сів і грошей можуть вільно організовувати виробництво товарів і послуг. Вибір конкретної галузі діяльності та вихід з неї здійснюються підприємцями самостійно.

Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей викорис­товують або реалізують їх на свій розсуд і що особа вільна вибрати будь-який вид діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у межах грошових доходів визначають, які товари й послуги купувати. Однак свобода підприємництва й вибору у ринко­вій економіці не абсолютна, її обмежує державне втручання в економіку. Держава встановлює загальні юридичні обмеження для здійснення вибору суб'єктами господарювання та використання об'єктів приватної власності. Вона, наприклад, забороняє вироб­ництво наркотиків, небезпечне забруднення довкілля, визначає технічні умови використання автотранспорту тощо.

Особиста заінтересованість (особистий інтерес) є рушійною силою ринкової економіки. Кожна людина й господарська ланка намагають­ся робити те, що їм вигідно. Власники ресурсів прагнуть продати їх або надати в користування за найвищу ціну. Фірми бажають отри­мати найбільший прибуток. Споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати максимальну користь від споживання. Отже, особис­тий інтерес визначає фундаментальний спосіб дій учасників еконо­мічного життя. Причому цей спосіб поведінки має узгоджуватися з чужими інтересами. Тому дотримання особистого інтересу не слід плутати з егоїзмом.

Мотив особистого інтересу скеровує і впорядковує функціону­вання економіки. Фірми й постачальники ресурсів, дбаючи про власну вигоду й діючи в межах конкурентної ринкової системи, одночасно — ніби спрямовані невидимою рукою — сприяють до­сягненню суспільних інтересів.

Конкуренція. Свобода вибору є основою конкуренції, або еконо­мічної змагальності, притаманної ринковій економіці. Конкуренція передбачає:

1) наявність на ринку значної кількості незалежних продавців і покупців конкретного продукту або ресурсу,

2) свободу для покупців і продавців виступати на певних ринках чи залишати їх.

Суть конкуренції полягає в широкому розпорошенні економічної влади всередині двох складових економіки — фірм та домогосподарств. Якщо на ринку певного продукту є багато покупців і продавців, жоден покупець або продавець не може помітно вплинути на ціну цього продукту.

Конкуренція наявна на ринку доти, доки жоден із продавців або покупців чи їхні невеликі групи не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди. За великої кількості продавців на ринку певного продукту кожен із них забезпечує таку мізерну частку загального обсягу продукції, що практично не в змозі вплинути на пропозицію, а отже й на ціну продукту.

Таке саме твердження справедливе й для тих, хто визначає попит на ринку. Покупців на ринку багато, і вони діють незалежно один від одного. Отже, окремі покупці також не можуть впливати на ціну, маніпулювати ринком.

Конкуренція передбачає також, що виробникам легко входити у галузь і залишати її, не існує штучних юридичних перешкод, які не дозволяють збільшення або зменшення обсягів продукції в окремих галузях. Свобода входу в галузь і виходу з неї забезпечує економіці гнучкість, без якої неможливий її ефективний розвиток.

Обмежена економічна роль держави. Ринкова економіка сприяє ефективному використанню ресурсів. Тому втручання держави в господарську діяльність фірм обмежене.

Товарний фетишизм - надання товарам особливої, магічної сили, розгляд їх як головного регулятора не тільки економічних, а й усіх відносин між людьми. Якості, яких набуває предмет у процесі товарного обміну, починають сприйматися як його власні якості. Певній речі (скажімо, банкноті чи золотій монеті) приписують таємничу силу, причому вірять, що сила ця дана їй “від природи”, забуваючи про те, що всі свої особливі властивості ця річ набула виключно в контексті соціальних стосунків. Суспільні стосунки, які стоять за співвідношеннями предметів, перестають помічати. Якості, яких річ набуває в процесі людської взаємодії, постають як такі, що притаманні їй іманентно. Явища людського світу стають наче явищами природними, “уречевлюються”.

Ці абстрактні викладки щодо наших сюжетів мають вельми конкретне застосування. Уречевлюєче мислення не може не перетлумачувати соціальні відмінності як натуральні, природні. Відмінності соціокультурної реальности постають для нього як щось само собою зрозуміле і в цьому сенсі квазіприродне. Те, що виникає, зникає і змінює форму залежно від контексту, сприймається як назавжди дане і незмінне. Результати людської діяльности виступають наче самодостатні субстанції. Динамічні та ситуативні утворення виявляються споконвіку існуючими “фактами”. При цьому на декларативному рівні стверджується щось зовсім інше.

2. Порядок і формула для визначення прибутку.

Шляхи збільшення суми прибутку

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну складову підприємницької діяльності — персонал.