Сторінка
1

Класична і неокласична теорії зайнятості

Теорії зайнятості мають велику історію і пов'язані із загальним розвитком економічної науки.

Класична теорія зайнятості розглядається у працях таких відомих економістів минулого, як А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Сей та ін. Класики вважали, що ринкова система здатна забезпечити повне використання ресурсів, у тому числі й ресурсів робочої сили. Вони стверджува-

ли, що повна зайнятість є нормою ринкової економіки, а найкращою економічною політикою — політика невтручання держави.

Сей стверджував, що сам процес виробництва товарів створює дохід, рівний вартості вироблених товарів, тобто необхідний і достатній для закупівлі всієї продукції на ринку. За законом Сея, збільшення пропозиції товарів на певну суму автоматично призводить до збільшення попиту на таку ж суму, оскільки попит і пропозиція товарів не можуть не співпадати, бо "пропозиція сама породжує попит". На перший погляд, це ніби й так. Але виникає недостатність споживання. У результаті — непродані товари, скорочення виробництва, безробіття. Проте дану проблему, стверджують класики, можна подолати шляхом зміни відсоткової ставки.

Величина досить високого прагнення до заощадження є тим більшою, чим є вищою відсоткова ставка. Це яскраво проявилося в нашій дійсності. Але заощадженням протистоять інвестиції, що зростатимуть, якщо відсоткова ставка знижуватиметься.

На думку класиків, економіка є подібною до гігантської ванни, в якій об'єм води відповідає випуску продукції і зайнятості, а вливання інвестицій врівноважується зливом заощаджень.

Економісти-класики додатково обґрунтовували свій висновок про те, що повна зайнятість є нормою для ринкового господарства, ще одним аргументом — еластичністю співвідношення цін і заробітної плати.

Обсяг продукції, що можна реалізувати, залежить не лише від рівня загальних витрат, а й від рівня цін. Наприклад, якщо витрати на виробництво продукції склали 1000 доларів, то можна реалізувати 100 виробів за ціною 10 доларів за виріб, якщо ж витрати скоротилися до 800 доларів, то ці ж 100 виробів можна реалізувати лише за 8 доларів.

Тому заощадження, зменшуючи суму витрат на купівлю, не стільки зменшують обсяг виробництва і зайнятість, скільки призводять до зниження цін. Останнє потребує зниження витрат виробництва, в тому числі й щодо заробітної плати, оскільки збереження ставок зарплати призведе до надлишків робочої сили та зростання безробіття.

Отже, підприємці будуть знижувати ставки оплати праці. З цим будуть вимушені погодитися безробітні, враховуючи конкуренцію на ринку праці. У свою чергу, це спричинить зниження цін й на інші товари.

Так, економісти-класики дійшли висновку, що змушене безробіття є неможливим. Такі важелі ринкового регулювання, як ставка відсотка та еластичність співвідношення цін і зарплати були здатні, на їх думку, підтримати повну зайнятість. Вони уявляли ринкову економіку як саморегульовану, при цьому допомога держави вважалася не просто зайвою, а й шкідливою.

Неокласичний напрямок отримав завершене відображення в працях А. Маршалла та А. Пігу.

Найяскравішими представниками сучасного неокласичного напрямку є монетаристи (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс, Ф. Хайєк). їхня ідея — відмова від методів активного державного втручання, а лозунг — "Назад до Сміта". Вони є прихильниками стійкості приватного ринкового господарства, що завдяки своїм внутрішнім тенденціям прагне до стабільності та самоналагоджування.

Спираючись на класичну економічну теорію, вони відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних, конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави, монополій чи профспілок.

Державне регулювання повинно обмежуватися контролем над грошовим обігом, інші регулятори мають бути виключені. Фрідман виходив з того, що грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. Для цього необхідно, щоб відсоток грошей в обігу відповідав проросту цін та національного доходу або ВНП.

Із середини 70-х років XX ст. широкого розповсюдження серед зарубіжних економістів набула теорія раціональних сподівань (ТРС), яка ґрунтується на визначенні загальноприйнятого в економічній теорії положення, що люди ведуть себе раціонально. Ринкові суб'єкти збирають й обмірковують інформацію при формуванні сподівань стосовно речей, що становлять для них грошовий інтерес. Згідно з теорією, підприємці, споживачі та працівники розуміють, як функціонує економіка і мають можливість використовувати доступну інформацію для прийняття рішень, що найкращим чином відповідають їх приватним інтересам.

Виробленню принципово нових підходів до даної проблеми сприяла поява у 1958 р. знаменитої роботи англійського економіста А. Філліпса "Співвідношення між безробіттям і ступенем виміру грошової заробітної плати у Великобританії", де він на аналізі статистичного матеріалу побудував криву, що характеризує зв'язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям (див. рис. 3).

Узагальнивши дані про безробіття, заробітну плату та ціни на споживчі товари, Філліпс побудував криву, яка показала, що при рівні безробіття 5,5 % заробітна плата підтримується на одному рівні. Якщо ж безробіття скорочується, то заробітна плата підвищується, і навпаки. Така ж залежність існує між рухом безробіття та рівнем споживчих цін (інфляцією).

Позитивна роль монетаризму полягає в дослідженні механізму зворотного впливу грошей на товарний світ, а грошової політики — на розвиток економіки.