Сторінка
4

Інноваційний менеджмент

Створення таких груп для розробки якої-небудь однієї важливої проблеми дає можливість вийти за рамки існуючих відділів і лабораторій, що є важливим чинником підвищення ефективності наукових досліджень.

Цільові групи фахівців (тимчасові творчі колективи) відрізняються від кружків якості тим, що діють на основі заздалегідь сформульованої задачі і завжди носять тимчасовий характер. Вони можуть створюватися на різні терміни: від 2-3 і більш років.

Це визначає і підбор учасників груп. Групи створюються як для пророблення окремих організаційних чи технічних питань, так і для рішення складних кардинальних проблем.

У літературі є указівки відповідно до яких на ефективність роботи груп впливають наступні фактори: розмір, склад, групові норми, згуртованість, конфліктність, статус і функціональна роль її членів.

Перед формуванням цільової групи (тимчасового творчого колективу) необхідно провести морфологічний аналіз, що приводить до розбивки загальної задачі на ряд підзадач і виявляє можливі альтернативи їхнього рішення. Кожна підзадача розбивається на етапи.

Щоб сформувати колектив виконавців, потрібно мати у своєму розпорядженні перелік усіх підзадач, які повинні бути вирішені в процесі виконання роботи; характеристиками кожної підзадачі з визначенням вимог до їх потенційних виконавців. Крім того треба мати банк даних по всіх можливих виконавцях роботи.

При поділі поставленої задачі на подзадачи кожен виконавець повинний знати концепцію проектування всього об'єкта.

Новою тенденцією є виділення кадрових служб для нестатків тимчасових організаційних структур, що займаються процесом нововведень. Такі кадрові служби також носять тимчасовий характер і переміщаються по підрозділах у відповідності зі стадіями реалізації проекту.

Фактичним організатором роботи з залучення і розвитку персоналу стає керівник конкретного інноваційного проекту, що утілює свою ідею і матеріально зацікавлений у впровадженні нововведення.

У будь-яку цільову групу підбирають найбільш підготовлених фахівців. Але навіть при самому ретельному підборі майже завжди є розходження між ними по ступені підготовленості до виконання покладеної на них задачі. У зв'язку з цим повинне передбачатися навчання менш досвідчених виконавців у більш кваліфікованих. Іноді організуються короткострокові заняття, на яких кожен фахівець одержує можливість краще уявити собі зміст колективної задачі й основні підходи до її рішення. Ще більшого значення набуває попереднє навчання при створенні проектних груп, робота яких носить більш довгостроковий і комплексний характер. У цих випадках для фахівців можуть проводитися спеціальні семінари. Програма семінару повинна охоплювати ознайомлення його учасників з особливостями організації робіт у проектній групі, зі специфікою планування, із принципами встановлення пріоритетності у виконанні робіт, методами пошуку оптимальних рішень на основі аналізу реальних ситуацій.

Увага приділяється також відпрацьовуванню практичних навичок спільної роботи в групі. На семінарі відбувається знайомство фахівців з майбутнім керівником проекту, що повинний провести кілька занять. Це дозволяє йому установити контакт і підготувати учасників проектної групи до майбутнього діяльності. По закінченні семінару його учасникам може видаватися спеціальний сертифікат на право працювати над проектом.

У США спостерігається також створення міжфірмових цільових і проектних груп. Звичайно в їхній склад залучаються фахівці з зовнішніх науково-дослідних організацій. У результаті такої кооперації від фірми можуть відокремлюватися інноваційні структури, у яких зайняті як члени груп, так і наукові кадри.

У даному випадку можна визначити інноваційне підприємство як цільову групу, що створена для виробничого освоєння і налагодження збуту продукції, заснованої на новій технічній концепції

Використана література:

1. Вакарина С.И. Инвестиции в Украине –К. : “Конкорд”,1996г.

2. Герчикова И.Н. Менеджмент: учебник – 2е переработанное и дополненое . – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ 1995г.

3. Ильнкова С.Д. Инновационный менеджмент: учебник для вузов. –М.: Банки и биржи, 1997г.

4. Покропівний С.Ф. Економіка підприємства. –К.: Хвиля – Пресс, 1995, 2т.

5. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. -К.:

Товарищество “Знання”, КОО ,1998г.

6. Ковальчук Т. Инновационная деятельность в Украине. “Бизнес- информ”, №10, 1996г.

7. Панасюк Б. Деякі підходи до прогнозування науково-технологічної та інноваційної сфер. “Економіка Украйни”, №3, 1999г.

8. Тимощук Л. Винахідницька та ліцензіїнв інноваційна активність в економіці. “Економіст”, №3, 1999г.

9. Новицкий Н. Ориентиры инвестиционной и инновационной деятельности. “Економист”, №3 1999г.

10. “Інноваціїна діяльність, як фактор підвищення еффектівності вітчизняної економіки” Фінанси України, №6,1998.