Сторінка
1

Зайнятість населення і безробіття

Згідно з теорією функціонування ринку праці, зайнятими вважаються лише ті, хто є працеактивними і пропонують свою робочу силу на ринку праці, що забезпечує взаємодію власників робочої сили з її споживачами.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, що особа отримує за свою працю.

Ціною робочої сили є заробітна плата (не обов'язково в грошовій формі). Але не всі акти купівлі-продажу робочої сили реєструються, і на сьогоднішній день велика їх частка приховується. Мотиви можуть бути різними, проте практично всі вони об'єднуються в три великі групи:

• прагнення приховати від оподаткування прибутки від цілком легальної діяльності;

• прагнення приховати заборонену законом діяльність;

• неможливість виконання всіх нормативних актів з причини їх зарегульованості чи навіть їх відсутності.

Відповідно зайнятість може набувати різних форм:

• за ознаками реєстрації;

• за відповідністю нормативній тривалості робочого періоду;

• за наявністю стандартної організації робочого процесу.

Згідно із Законом України "Про зайнятість населення", до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні та виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Фахівці розрізняють такі форми зайнятості (див. схему. 7):

Схема 1 Класифікація форм зайнятості

За тривалістю робочого часу зайнятість буває: повна, неповна, явна неповна, прихована неповна та часткова.

Повна зайнятість — це є діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), що забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого дня, або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами. Неповну робочу зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, кризою в економіці та виявляється в низьких доходах населення і в низькій продуктивності праці.

Часткова зайнятість — це є добровільна неповна зайнятість.

За кількістю робочих місць на одну особу розрізняють основну і додаткову зайнятість, або первинну та вторинну.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Вторинна зайнятість виникає тоді, коли окрім основної роботи чи навчання людина має додаткову зайнятість.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховуються:

• характер діяльності;

• соціальна належність;

• галузева належність;

• територіальна належність;

• рівень урбанізації;

• професійно-кваліфікаційний рівень;

• статева належність;

• віковий рівень;

• вид власності.

Зайнятість неповний робочий час — це є робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість — це є робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін.

Сезонна зайнятість — це є зайнятість, що пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

Якщо стандартна зайнятість обов'язково є зареєстрованою, то нестандартна може бути як зареєстрованою, так і незареєстрованою (нерегламентованою). Остання за своїм характером розподіляється на тіньову та кримінальну. Розмежування тіньової та кримінальної зайнятості проводиться на основі того, що під тіньовою зайнятістю розуміється, насамперед, економічна діяльність (прикладом може бути визначення тіньової зайнятості, наведене О. В. Турчиновим, як участь фізичних осіб у тіньовій економічній діяльності з метою отримання основного чи додаткового доходу). Більшість як вітчизняних, так і зарубіжних економістів вважають, що проблема кримінальної зайнятості носить неекономічний характер, це є крадіжки і перепродаж краденого, рекет, продаж наркотиків, корупція, проституція, послуги кіллерів тощо.

Нелегальна зайнятість — зайнятість, процедура реєстрації якої передбачена чинним законодавством, але громадянами навмисно приховується. Причинами виступають різного роду чинники, серед яких є високі податки, правовий нігілізм, безпека функціонування бізнесу тощо.

Неформальна зайнятість, згідно з точкою зору А. Л. Баланди, — це є сукупність економічних відносин, яким притаманний соціально-позитивний чи соціально-нейтральний характер; вони пов'язані з участю громадян, фізичних осіб в рамках дозволеної законом економічної діяльності, що здійснюється ними самостійно чи в межах дрібних виробничих одиниць, результати якої через різні причини (головні — законодавче неврегулювання, високий ступінь бюрократичних перепон з боку держави) не враховуються офіційною статистикою.