Сторінка
2
Якщо зайнятість населення є формою споживання ресурсів ринку праці, тобто формою його функціонування, то неформальна зайнятість відповідно є формою споживання ресурсів неформального сектора, а саме — зайнятих у тих виробничих одиницях, що до нього належать.
Підпорядкованість і взаємообумовленість неформального, тіньового та нелегального секторів відображено на схемі 2.
Схема 2 Неформальний сектор у структурі національного ринку праці
Аналіз неформальної зайнятості спирається на її класифікацію за такими критеріями (див. схему 3 на с. 65):
• види діяльності;
• первинність чи вторинність зайнятості;
• тривалість робочого періоду;
• рівень організованості;
• мотивації.
Схема 3 Структура неформальної зайнятості населення
До зайнятого населення відносяться особи обох статей у віці від 16 років, а також особи молодших віків з урахуванням таких періодів трудової діяльності:
• виконання роботи за наймом за винагороду (за гроші або за розрахунок в натуральній формі), а також іншої роботи, що приносить дохід, — чи самостійно з компаньйонами, як із залученням, так і без залучення найманих робітників незалежно від термінів одержання винагороди безпосередньо чи отримання доходу за свою діяльність;
• тимчасова відсутність на роботі з таких причин: хвороби чи травми; вихідні дні; щорічні відпустки; різного роду відпустки (як зі збереженням, так і без збереження утримання), відгули; відпустки з ініціативи адміністрації; страйк й інші причини;
• виконання роботи без оплати на сімейному підприємстві. Поняття "зайнятість" безпосередньо пов'язане з поняттям "межі виробництва", тому що в системі національних рахунків визначено, що зайнятими слід вважати осіб, які беруть участь у створенні товарів і наданні послуг у межах виробництва. Такий підхід до визначення зайнятості дозволяє проводити спільний аналіз показників зайнятості та виробництва.
При визначенні можливості віднесення чи не віднесення тієї чи іншої особи до числа зайнятих використовується критерій однієї години, відповідно до якого особу можна віднести до числа зайнятих тоді, якщо вона працювала протягом години у звітному періоді у сфері економіки.
Застосування критерію однієї години викликане необхідністю охоплення усіх видів зайнятості, що можуть існувати в країні, включаючи короткострокову, випадкову й інші види нерегулярної зайнятості. Це дозволяє визначити сумарні витрати праці, що в економічному аналізі співвідносяться з розмірами продукції, доходами від економічної діяльності й іншими показниками.
На основі даних чисельності зайнятого й економічно активного населення можна розрахувати коефіцієнт зайнятості населення
(Кзайн):
де Τ — чисельність зайнятих на 1-у дату.
Реак — чисельність економічно активного населення.
Коефіцієнт зайнятості розраховується як щодо населення в цілому, так і щодо окремих статевих та вікових груп населення.
Класифікація населення за статусом на ринку зайнятості, що діє в Україні, цілком відповідає Міжнародній класифікації статусу зайнятих, останню редакцію якої було прийнято 28 січня 1993 р. на XV Міжнародній конференції з проблем статистики праці.
За статусом в зайнятості класифікується лише економічно активне населення, тобто зайняті та безробітні — частина населення, що пропонує свою працю для виробництва товарів і послуг на благо суспільства.
З урахуванням статусу в зайнятості по суті визначається соціальний стан індивіда в суспільстві.
У класифікаторі за статусом в зайнятості розподіляються роботи, що виконуються індивідами у визначені терміни, при цьому враховується як явний трудовий договір з іншими індивідами й організаціями, так і уявний. Основними критеріями при визначенні статусу в зайнятості служить ступінь економічного ризику, елементом якого є вид взаємин особи, наділеної певними повноваженнями (у межах встановлених обов'язків), з працівниками підприємства чи іншими особами.
Групи за статусом в зайнятості визначаються з урахуванням розбіжностей між роботою за наймом, з одного боку, і роботою на власному підприємстві (самозайнятістю), з іншого.
Робота за наймом — це є вид трудової діяльності, за якої укладається трудовий договір, що гарантує особі, яка виконує роботу з найму, винагороду, що прямо не залежить від доходу підприємства чи організації. При цьому основні фонди й активи є власністю інших осіб.
Робота на власному підприємстві — це є вид трудової діяльності, за якої винагорода прямо залежить від доходу, одержуваного від виробництва товарів і послуг. Особи, що займаються такою діяльністю, приймають управлінські чи інші виробничі рішення та делегують їхнє прийняття іншим особам, зберігаючи за собою відповідальність за діяльність підприємства. До самозайнятого населення відносяться роботодавці; особи, що працюють на індивідуальних засадах; члени колективних підприємств і неоплачувані працівники сімейних підприємств.