Сторінка
5

Класифікація за статусом зайнятості

Світовий досвід умовно поділяє організацію ефективної зайнятості на два типи — американський та шведський. Система зайнятості у США націлює на активний пошук роботи. При цьому можна розраховувати на отримання необхідної інформації (наприклад, на місцевому, регіональному, національному рівнях країни це є електронні банки робочих місць), консультаційну допомогу, гарантовану сплату допомоги за рахунок коштів підприємців. У результаті у всіх професійних групах 40 % безробітних знаходять роботу протягом місяця. Ця система, включаючи монополію державної служби, що сприяє найму, дає широкі можливості для вибору роду занять.

Система зайнятості у Швеції спирається на активну державну політику на ринку праці та має на меті повну ліквідацію безробіття. Вона передбачає загальнонаціональну систему заходів щодо створення нових робочих місць, а також загальний облік вакансій, професійну підготовку та перекваліфікацію вивільнених робітників. Висока зайнятість у Швеції є результатом вдалого поєднання ефективної взаємодії конкурентного механізму ринкової економіки і активного державного регулювання у сфері зайнятості.

Досвід Швеції чи США або іншої розвинутої країни не можна автоматично перенести в Україну з її кризовою економікою та обмеженими бюджетними можливостями. Ситуація на ринку праці в Україні потребує відмови від застосування пасивного варіанта політики зайнятості (сплата високої грошової допомоги по безробіттю на тривалий час) та переорієнтації її на активні заходи, що стимулюють прискорений пошук праці або ж набуття нової професії. Для пом'якшення негативних соціальних наслідків ринкової економіки необхідно перейти до такої моделі управління зайнятістю, що поєднувала б як елементи ефективного використання трудового потенціалу, так і механізми соціального захисту населення. Основні шляхи забезпечення ефективної зайнятості населення можна представити у такий спосіб

Схема 6 Принципова схема формування ефективності зайнятості населення в умовах ринку праці

Досягненню ефективної зайнятості населення значною мірою сприяє розробка і виконання програм зайнятості населення, що формується як на місцевому, так і державному рівнях.

Законом України від 7 березня 2002 р. № 3076-ІП Президентом України затверджено Державну програму зайнятості населення на 2001-2004 роки. Програма є механізмом реалізації державної стратегії сприяння зайнятості населення в Україні на період до 2005 року .

Мета Програми — забезпечення проведення державної політики зайнятості населення, запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки, створення додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і нездатні з незалежних від них причин на рівних конкурувати на ринку праці, а також щодо соціального захисту безробітних шляхом реалізації законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення". Державна програма зайнятості населення на 2001-2004 роки складається із семи розділів:

• Загальні положення;

• Зайнятість населення у 1997-2000 роках;

• Основні напрями державної політики зайнятості на період до 2005 p.;

• Формування трудових ресурсів на період до 2005 p.;

• Перспективи зайнятості населення на період до 2005 p.;

• Соціальний захист безробітних;

• Механізм реалізації Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки.

Виконання Державної програми дозволить значною мірою поліпшити ситуацію на ринку праці та створить умови для досягнення ефективної зайнятості.

Схема 7 Основні шляхи забезпечення ефективної зайнятості населення

Список використаноїта рекомендованої літератури

1. Закон України "Про зайнятість населення" // Закони України. — К Ін-т законодавства, 1996. — Т.1. — С. 252-268.

2. Рекомендації щодо визначення заробітної плати працюючих залежно від особистого внеску працівника в кінцеві результати роботи підприємства. Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31 березня 1999 р. № 44.

3. Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвивиються. Конвенція МОП від 3 червня 1970 р. № 131.

4. Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів. Конвенція МОП від 23 червня 1975 р. № 142.

5. Про сприяння зайнятості І захист від безробіття. Конвенція МОП від 21 червня 1988р. №168.

6. Інструкція зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України. Наказ Мінстату України від 7 липня 1995 р. № 171 за погодженням з Мінекономіки України, Мінпраці України, Мінфіном України. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 серпня 1995р. №287/823.

7. Інструкція по визначенню вартості робочої сили. Наказ Міністерства статистики України від 29 травня 1997 р. № 131. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 липня 1997 р. № 258/2062.

8. Абрамов В Μ, Данюк В Μ, Гриценко А М, Колот А М, Чернов В I Нормування праці. — К ВІПОЛ, 1995.

9. Аведян Л Й Управління людськими ресурсами на підприємстві. Авто-реф. дис. к. е. н. — Харків, 2000.

10. Адамчук В В, Ромашов О В, Сорокина Μ Ε Экономика и социология труда. — М ЮНИТИ, 2000.