Сторінка
2
3) коефіцієнт зносу основних засобів;
4) середня норма амортизації;
5) наявність, динаміка і питома вага капітальних вкладень і їх співвідношення з фінансовими вкладеннями.
Збільшення виробничих активів на кінець року і більша питома вага цих активів у загальній сумі коштів підприємства свідчитиме, як правило, про підвищення виробничих можливостей. Цей показник не повинен бути нижчим за 50%. За основу для порівняння беруть галузеві стандартні показники.
Показник питомої ваги вартості основних фондів ( Кпвв03 ) у загальній вартості коштів підприємства розраховують
Кпвв03 = ОЗ/А, (2)
Такий розрахунок здійснюється на початку року і на кінець звітного періоду. Одержані показники порівнюють зі стандартними значеннями для підприємств галузі, а також з показниками високорентабельних підприємств.
Зношення основних фондів, тобто втрата ними частини вартості, є фізичним і моральним. Фізичне зношення – це втрата основними фондами їх споживчих якостей.
Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зносу основних фондів:
Коефіцієнт фізичного зносу = Сума зносу за період експлуатації / первісну вартість основних фондів
Фізичне зношення у відсотках можна обчислити за формулою:
Кф.зн. = (Тф/Тн) * 100% (3)
де Тф, Тн – відповідно фактичний та нормативний строк служби основних фондів, роки.
Моральний зношення – це обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів, або використанням більш продуктивних засобів праці.
Мірилом морального зношення є коефіцієнт морального зносу (К мор. зн.):
Кмор.зн. = (Вп – Вв)/Вв (4)
де Вп – первісна вартість основних фондів;
Вв – відновна (переоцінена) вартість основних фондів.
Загальний коефіцієнт зношення основних фондів (К заг. зн.) визначається за формулою:
Краг.зн. = 1 – (1-Кф.зн) х (1-Кмор.зн) (5)
Про ступінь фінансування основних засобів за рахунок зносу свідчить коефіцієнт накопичення зносу, який визначає інтенсивність формування одного з джерел коштів на капітальні вкладення:
Кн.з= Зн/В1 (6)
Зн – нарахована сума зносу.
Крім розрахунку коефіцієнту зносу дається і якісна характеристика його змін. Для оцінки інтенсивності накопичення зносу основних засобів використовується показник середньої норми амортизації, що обчислюється як відношення суми амортизаційних відрахувань за звітний період до первісної вартості основних відрахувань. Цей показник порівнюється з показниками інших підприємств і стандартними значеннями даного показника.
Виробничий потенціал підприємства характеризується також відношенням капітальних вкладень і довгострокових фінансових вкладень: незавершене виробництво, довгострокові фінансові інвестиції. Високі темпи зростання фінансових вкладень можуть знизити виробничі можливості підприємства.
3 етап - аналіз складу і динаміки мобільних (оборотних) коштів.
Вивчається співвідношення динаміки оборотних і необоротних активів, показники мобільності всього майна підприємства і оборотних активів.
Для характеристики майна розраховується коефіцієнт мобільності майна, який розраховується як відношення найбільш мобільної їх частини (коштів і фінансових вкладень) до вартості оборотних активів.
К моб: на початок 120/861,5 = 0,1393 на кінець 190/766,7 = 0,2478
Збільшення коефіцієнтів мобільності всього майна і оборотних активів підтверджує тенденцію прискорення оборотності майнових засобів підприємства.
Важливим показником майнового стану підприємства є коефіцієнт реальної вартості майна, який показує яку часту у вартості майна становлять засоби виробництва:
КВМ = (Оз.з + Вз + Нв) / А (7)
де Озз – основні засоби за залишковою вартістю;
Вз - виробничі запаси;
Нв – незавершене виробництво;
А – вартість активів підприємства.
Цей показник визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва.
Загально прийнято, що якщо значення даного показника нижче 0,5, то на підприємстві є негативним.
На основі аналізу структури оборотних активів вивчають зміни, що відбулися в складі оборотних активів у цілому, а після цього – в розрізі окремих статей.
Причинами зміни оборотних активів можуть бути:
1) приріст власних засобів;
2) збільшення заборгованості за кредитами і позиками;
3) збільшення зобов’язань з кредиторської заборгованості.
Причини зменшення оборотних коштів:
1) витрати за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства;
2) капітальні вкладення;
3) довгострокові фінансові вкладення;
4) зменшення кредиторської заборгованості.
Окремо проводиться аналіз складу та структури дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигід та може бути достовірно визначена її сума. Розрізняють довгострокову та поточну дебіторську заборгованість. Довгострокова дебіторська заборгованість – це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.
Поточна дебіторська заборгованість обернена до довгострокової ДЗ. Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи та послуги оцінюється за первісною вартістю, а в валюту балансу включається за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості визначають суму сумнівного боргу, тобто поточну заборгованість за продукцію щодо якої існує непевність її погашення боржником. Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості. Така класифікація здійснюється шляхом групування дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійності дебіторської заборгованості за продукцію, за попередні звітні періоди. Даний коефіцієнт зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості на продукцію відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.
Завантажити реферат