Сторінка
1

Основні положення вчення про ноосферу

Єдність біосфери й людини

Головною темою вчення про ноосферу стала тема єдності біосфери й людства. Вернадський у своїх роботах показує корені цієї єдності, розглядає значення організованості біосфери в розвитку людства. Це дає можливість зрозуміти місце й роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності Ті переходу в ноосферу.

В основі вчення Вернадського про ноосферу лежить Ідея про те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка існує за своїми законами, вона Існує всередині природи і є її частиною. Ця єдність є наслідком функціональної нерозривності навколишнього середовища й людини. Цю нерозривність Вернадський намагався показати з погляду біогеохімії. Людство саме по собі є природним явищем і цілком закономірно, що біосфера може впливати не тільки на середовище життя, але й на образ думки.

Однак і людина, у свою чергу, впливає на природу. І цей вшшвстає чимраз більш помітним. Це можна довести за допомогою того факту, що останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. Через це процес еволюції переходить в область мінералів. Помітно змінюються грунти, води й повітря Виходить, що еволюція видів сама по собі стала геологічним процесом, тому шо в процесі еволюції виникла нова геологічна сила Можна зробити висновок про те, що геологічною

силою є зовсім не Homo sapiens, а його розум, наукова думка соціального людства, У «Філософських думках натураліста» Вернадський писав про те, що в останні тисячоліття можна спостерігати інтенсивне зростання впливу однієї видової живої речовини — цивілізованого людства — на зміну біосфери. Саме під впливом людської праці й наукової думки біосфера стає ноосферою — набуває нового стану.

Ми одночасно спостерігачі й виконавці повної зміни біосфери. Слід зауважити, що перетворення навколишнього середовища за допомогою наукової людської думки й організованої праці не ε стихійним процесом. Корені цього лежать у самій природі й були закладені ще мільйони років тому в ході природного процесу еволюції.

Тому можна зробити висновок, що висловлювання про самознищення людства, про катастрофу цивілізації не мають під собою вагомих підстав. Було б дуже дивним, якби наукова думка — породження природного геологічного процесу — суперечила б самому процесові. Ми стоїмо на порозі корінних змін у навколишнім середовищі: біосфера за допомогою переробки науковою думкою переходить у новий еволюційний стан — ноосферу.

Заселяючи всі куточки нашої планети, спираючись на державно організовану наукову думку і на її породження — техніку, людина сформувала у біосфері нову біогенну силу, яка підтримує розмноження і подальше заселення різних частин біосфери. Причому разом із розширенням області проживання людство стає чимраз більш згуртованою масою, тому що засоби зв'язку — засоби передачі думки — оперезали всю земну кулю. Людина нарешті реально побачила, що вона житель планети і може й повинна мислити і діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, родини або роду, держав або їхніх союзів, але й у планетному аспекті. Усе це вона може робити в планетному аспекті тільки в області життя — у біосфері, у певній земній оболонці, з якою вона нерозривно, закономірно пов'язана, і піти з якої не може, її існування є її функцією. Вона знаходиться з нею постійно й так само постійно її змінює. Це дуже схоже на те, що в перший раз людство живе в умовах єдиного геологічного історичного процесу, який охоплює всю планету одночасно. Для XX ст. була характерною думка, що всі події, які протікають на планеті, становлять собою одне ціле. І що дивно, кожен день несе тому підтвердження, міцно пов'язуючи соціальні, наукові й культурні передумови.

У результаті численних змін у біосфері французький геолог Тейяр де Шарден зробив висновок про перехід біосфери сьогодні до нового стану — ноосфери. У цьому стані могутньою геологічною силою є саме спільний вплив людського розуму й роботи, яку він направляє. Це збігається з часом заселення людиною планети, Із періодом економічного об'єднання всього людства, коли, крім того, завдяки успіхам у техніці зв'язку наукова думка стає єдиним цілим.

У підсумку:

і Людина, якою вона уявляється у природі, як будь-яка жива істота, є певною функцією біосфери в її обумовленому просторі-часі.

2. Людина у всіх її проявах є частиною біосфери.

3. Прорив наукової думки став можливий завдяки всьому минулому біосфери. Очевидно, він має еволюційні корені. Ноосфера — це біосфера, перероблена науковою думкою, що підготовлюється всім минулим планети, а не короткочасним І перехідним геологічним явищем.

Вернадський багато разів підкреслював, що цивілізація не може обірватися або знищитися, тому що це велике природне явище, яке відповідає історично, вірніше, геологічно сформованій організованості біосфери. Вернадський був упевнений у неминучості виникнення ноосфери, яка можлива завдяки постійній еволюції біосфери й історичному розвиткові людства.

Наука як основний фактор ноосфери

Вернадський дуже незвичайно підходив до науки. Учений уявляв ΰ як геологічну й історичну силу, що змінює біосферу й життя людства. Наука є тією основною ланкою, завдяки якій поглиблюється єдність біосфери й людства.

Особливе місце Вернадський відводить науці XX сторіччя. Саме в цей час відзначається її небувалий розквіт, свого роду злет наукової творчості. Наука стає всесвітньою, світовою наукою, яка охоплює всю планету.

Вернадський акцентує увагу на гуманістичному змісті науки, на її ролі у вирішенні завдань людства, на відповідальності вчених за застосування наукових .відкриттів. Наука — творіння людства і повинна служити на благо людства.

Отже, наука, за Вернадським, — це соціальне вселюдське утворення, в основі якого лежить сила фактів, узагальнень і, безперечно, людського розуму.