Сторінка
2

Основні положення вчення про ноосферу

З кожним роком чимраз помітнішими стають зміни біосфери Землі завдяки науці; вона змінює умови життя, геологічні процеси, енергетику планети. Таким чином, і сама наукова думка є природним явищем. Коли виникає нова геологічна сила — наукова думка, — то різко зростає вплив живої речовини в еволюції біосфери. Біосфера, переробляючись науковою думкою Homo sapiens, переходить у свій новий стан — у ноосферу.

Історія всієї наукової думки є історією створення в біосфері нової геологічної сили — яка раніше була відсутньою. І цей процес закономірний, як і будь-яке природне явище. Потрібно підкреслити нерозривний зв'язок формування ноосфери зі зростанням наукової думки, що є першою необхідною передумовою цього формування. Створення ноосфери можливе тільки за наявності цієї умови.

Зміни, що відбуваються на планеті сьогодні, дуже важливі. Ми зараз реально можемо побачити перетворення науки. А от біогенний ефект роботи наукової думки зможуть побачити лише наші нащадки, тому що він остаточно встановиться тільки через сотні років.

Виникнення розуму й результат його діяльності — організація науки — є найважливішим фактом у розвитку планети, можливо, навіть таким, що переважає усе, що досі спостерігалося. Наукова діяльність зараз характеризується такими рисами, як швидкий темп, охоплення великих територій, глибина досліджень, потужність проведених перетворень. Це дає можливість передбачати науковий рух, розмаху якого в біосфері ще не було.

Але ще більш серйозна зміна відбувається зараз в основній методиці науки. Тут У результаті щойно відкритих областей наукових фактів почали одночасно змінюватися самі основи нашого наукового пізнання, розуміння навколишнього світу. Такими зовсім несподіваними стали наукові факти про неоднорідність Космосу, як і неоднорідність нашого пізнання. Вернадський вважав, що нині необхідно Розрізняти три реальності: реальність в області життя людини, тобто реальність, Що спостерігається; мікроскопічну реальність атомних явищ, яка не спостерігається людським оком; реальність у глобальному космічному масштабі.

Людина є невіддільною частиною біосфери; вона в ній живе і тільки її саму та її об'єкти може вивчати безпосередньо за допомогою своїх органів чуттів. Усе інше вона може досліджувати тільки за допомогою свого розуму. Виходить, що наукова думка людства, функціонуючи тільки в біосфері, у ході свого прояву зрештою перетворить її на ноосферу, геологічно охоплює її розумом. Лише тепер стало можливим наукове виділення біосфери, яка є основною областю знання, із навколишньої реальності.

З усього вищесказаного необхідно зробити належні висновки:

1. Наукова творчість людини є силою, що змінює біосферу.

2. Ця зміна біосфери стає неминучим процесом, шо супроводжує наукове зростання.

3. Одночасно ця зміна біосфери — стихійний природний процес, що відбувається незалежно від людської волі.

4. Входження в біосферу нового фактора її зміни — людського розуму — це природний процес переходу біосфери в ноосферу.

5. Невпинно вдосконалюючись, наука може просуватися чимраз далі у вивченні навколишнього середовища.

Науки геохімія і біогеохімія виникли, щоб продовжити дослідження і цілісно розглянути явища організованості біосфери, взаємозв'язку живої й неживої речовини. Ці науки мають також першорядне значення для вивчення єдності біосфери й людства. У такий спосіб геохімія і біогеохімія поєднують науки про природу й науки про людину. У центрі такої інтегрованої науки, на думку Вернадського, знаходиться вчення про біосферу.

У сучасних умовах дуже важливим завданням є відродження ідей бюсферного природознавства, продовження наукової розробки проблем біогеохімії.

Завдання з творення ноосфери

Процес переходу біосфери в ноосферу — процес свідомий. Τντ має місце цілеспрямована діяльність, творча робота. Вернадський вважав, що завдання зі створення ноосфери, які стоять перед людством, мають величезну важливість. У зв'язку з цим він був упевнений, що судження про можливості катастрофи цивілізації необґрунтовані. Вернадський намітив перспективи розвитку людства.

Безперервність розвитку цивілізації Вернадський обґрунтовує наступними тезами:

1. Людство намагається створити ноосферну оболонку Землі, чимраз більше зміцнюючи свої зв'язки з біосферою. Людство стає всесвітньою категорією.

2. Людство у своєму розвитку стає єдиним цілим у результаті того, що інтереси усіх без винятку стають державним завданням.

3. Поступово починають вирішуватися глобальні проблеми людства, такі як свідоме регулювання розмноження, продовження життя, перемога над хворобами.

4. Перед людством стоїть завдання поширення наукового знання. Впевненість у майбутньому ґрунтується на чимраз зростаючому значенні

спільних загальнолюдських дій у розвитку людства. Вернадський, безсумнівно, не міг угадати сучасну гостроту глобальних проблем світового розвитку. Але й вони лише збільшують значення спільного вирішення завдань з організації ноосфери, які проводяться у свідомому напрямку.

Однією з основних проблем формування організованості ноосфери постає . питання про місце й роль науки в житті суспільства, про вплив держави на розвиток наукових досліджень.