Сторінка
8

Інвестиційна діяльність як складова розвитку економіки України

Плата за ресурси також перебуває в колі інтересів державного регулювання капіталовкладеннями. Плата за ресурси здійснює для суб'єктів господарювання стимулюючий вплив на ощадливе використання фондів накопичень. Адже використання фонду розвитку виробництва при одержанні щорічного доходу нижче, ніж ставка кредитного відсотка, виявиться для підприємства нераціональним.

Комерційний статус банків означає також, що вони дістають прибуток за результатами своєї діяльності (у вигляді банківської маржі), і після внесення відрахувань у бюджет від цього прибутку банки одержують можливість використовувати її частину, що залишилася, для поповнення фонду довгострокового кредитування, збільшення внесків у фонди розвитку. Причому банки мають тут подвійну зацікавленість: вкладаючи ресурси у нові об'єкти, вони тим самим сприяють розвитку банківської системи, забезпечують її майбутні прибутки.

Виконання інвестиційної програми не повинне суперечити інтересам банківської системи. На практиці спостерігається ситуація, коли в момент звертання за довгостроковим кредитом суб'єкт господарювання має прострочену заборгованість за іншими кредитами чи іншими видами неплатежів. Тоді найчастіше цьому суб'єктові надаються (за рішенням урядових органів чи самого банку) відстрочки платежів за несвоєчасно сплачені кредити і тим самим відкриваються можливості для нового кредитування.

Водночас пролонгації платежів створюють пряму невідповідність між формою і внутрішнім змістом кредитної операції. Такі операції послабляють комерційний розрахунок підприємств, зменшують еластичність грошового обігу, ведуть до перерозподілу національного доходу на користь погано працюючих підприємств.

Кожна окрема кредитна операція є ланкою загальної системи кредитування. Надання відстрочки або обмежує можливості кредитування інших, потрібних народному господарству об'єктів, або веде до випуску в обіг додаткових кредитних грошей, що в результаті послаблює зв'язок грошового і матеріального обороту країни.

За високої інфляції довгострокові кредити практично не надаються і це сильно обмежує можливості підприємства фінансувати технічний розвиток. Зарубіжний досвід свідчить, що навіть процвітаючі фірми беруть довгострокові кредити. Підсилити роль довгострокових кредитів у фінансуванні інвестицій можна за рахунок переходу до довгострокових процентних ставок не тільки по кредитах, а й по депозитах.

Можна також ввести процентні плаваючі ставки, що складаються з реального банківського відсотка (7-10 % по кредитах і 3-5 % по депозитах) та інфляційної складової. Такий підхід забезпечить платність кредиту для позичальника при будь-яких змінах темпів інфляції і реальний дохід для вкладника. Це ще більше зацікавить вкладників у збереженні вільних коштів у банках, а також зробить вигідним надання довгострокових кредитів для фінансування інвестицій. Усе це сприятиме оздоровленню економіки і зниженню темпів інфляції.

Максимальна величина розриву в річних процентних ставках по депозитах і кредитах (маржа) повинна у перехідний період регулюватися урядом з урахуванням досвіду інших країн і не перевищувати 3-6 %. Це сприятиме зниженню необгрунтованого зростання доходів банків. Не можна вважати нормальною ситуацію, коли в умовах економічної кризи та низької якості банківських послуг рентабельність багатьох комерційних банків перевищує 100 %. Про таку рентабельність не можуть навіть мріяти провідні західні банки, якість і обсяги послуг яких значно вищі.

Банківська політика щодо надання інвестицій має удосконалюватися шляхом перетворення кредиту в інструмент досягнення ефективності інвестицій. Характеризуючи ефективність інвестицій, зазвичай розрізняють показники для макрорівня — для народного господарства загалом, для окремих регіонів і галузей, а також окремих підприємств. Показники підприємств органічно випливають з показників усього народного господарства, тобто є часткою показника народногосподарської ефективності. У процесі розподілу ресурсів капітальних вкладень загалом по країні, територіях і галузях показники економічної ефективності інвестицій визначають виходячи з національного доходу країни. Що стосується використання позикового фонду підприємствами, то порівняльні варіанти вкладень оцінюються і приймаються до кредитування на основі локального критерію ефективності вкладень, що залежить від приросту прибутку.

При цьому, однак, потрібно враховувати, що критерієм економічної ефективності є будь-який розвиток продуктивних сил суспільства. Тому при оцінюванні ефективності інвестицій, по-перше, враховується виробництво тих благ, що служать названим цілям, по-друге, разом з вартісними показниками (прибутком, витратами виробництва) враховуються також інші фактори (обмеження), що випливають з необхідності виконання загальнодержавних завдань розвитку і які найчастіше не збігаються з показниками економічного ефекту. До них належать витрати, пов'язані із впровадженням досягнень технічного прогресу, матеріальним забезпеченням фундаментальної науки, що сприяють поліпшенню показників використання трудових і матеріальних ресурсів, зміни у структурі капітальних вкладень і розміщенні об'єктів будівництва, зумовлені комплексним розвитком регіонів, проведення політики розвитку міст, екологічних заходів і т. ін.

Отже, основне завдання банківської діяльності полягає в тому, щоб за допомогою найдоцільніших форм і методів кредитних відносин сприяти підвищенню ефективності інвестицій в економіку і тим самим забезпечувати потреби суспільства та його господарських одиниць у ході економічного процесу. Мета банківської діяльності з кредитування — сприяти формуванню ефективної народногосподарської структури на основі надання кредитів для заходів, що відповідають вимогам за локальними критеріями, пов'язаними з глобальним економічним критерієм.

Формування цілей банківської діяльності повинне ґрунтуватися на критеріях ефективності. Це означає, по-перше, що кредитні вкладення спрямовуються лише в об'єкти з високими економічними показниками віддачі; по-друге, державне регулювання інвестиційним процесом повинно визначати основні параметри в роботі банків у цьому напрямі, а ефективна діяльність банку залежить від вибору пріоритетних напрямів кредитування, що відповідають інтересам банку як комерційного центра і тих вкладників, що надали свої кошти в розпорядження позикового фонду.

Порівняльне оцінювання пропонованих рішень у сфері капітальних вкладень, придбання і використання нової техніки, а також вибір переважних призначень кредиту — специфічні форми економічної діяльності банківської системи. У цьому зв'язку можна говорити і про кредитоспроможність підприємств, здатність їх якнайефективніше використовувати додаткові ресурси. Проводячи своєрідний конкурс кредитоспроможності своїх клієнтів, банки тим самим сприяють найефективнішому розміщенню кредитів, гарантують своєчасне повернення вкладникам коштів, мобілізованих банками для кредитування, підтримують еластичність грошового обігу.